Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
О. Н Е В Е С ТЮ К Дрімав у млі осінній город Льва... Останній день жовтневий в пітьмі гинув... Хтось шепотом передавав слова, Що день той на прощання ночі кинув. Десь впав приказ... Десь брязнув тихо меч. Забігали у пітьмі жваві кроки... Хтось стрілами ворушив чорну ніч, Хтось висилав стійки у ріжні боки. Проснувся город од нових пісень: Це що? Розмаялись нові прапори? Заплаканий листопадовий день Розносить вісті радісні в простори. Ілюстрація В. Бапяса ТЮРЕМНА ПОЕЗІЯ МИКОЛИ РУДЕНКА Так просто все: напишеш каяття — І роздобудеш право на життя. Лише десяток слів, чи, може, фраз І все вчорашнє вернеться нараз. Дерева й квіти в іскорках роси, Та за вікном дитячі голови; Та риба в озері, та в небі птах, Та смак цілунку на твоїх вустах, Як свідчення любови й доброти... І тільки ти — уже не будеш ти. Похилений, змарнілий від недуг Ти — тільки оболонка, а не дух. Тепер старі костюми приміряй, Удосконалюй кабінетний рай. Топчи ту ж саму стежку в гай — Не вернеш душу втрачену свою. Лише десяток вимучених слів, Які ти у потьмаренні наплів — І вже тебе нема, А є пітьма. Є у людину схована тюрма. 18. 8. 1977 ГОЛОСИ ЗВІДТІЛЯ Коли поникнуть голови переможених і сили їхні кануть у працю на хліб насущний, то на озлиднілому ґрунті завжди виростають поодинокі високі постаті як голос само збереження народу, що мусить висунути свою естафету в особі подвижника, який швидко згоряє за всіх, як згоріли у нас тисячі безіменних, з забутими іменами і з великими іменами... Євген Сверстюк ЧИ ТІЛЬКИ ФІЗИЧНИЙ ГОЛОКОУСТ? Про фізичне знищення людини, людей, груп, народів говориться і пишеться. Є народи чи групи, які вміють представити світові свою трагедію: жорстоке, нелюдське знищення тисяч, а то й мільйонів. Світова опінія реаґує на ці приголомшливі, представлені інколи в цифрах, дані залежно від того хто про них сповіщає. А чи вістка доходить до загального відома залежить від впливів на середники комунікації, т зв. "мідія” Але всеж людство не реаґує на злочини людовбивства так, як того можна б сподіватися від людей XX столітття. Переглядаючи пресу, не тільки українську, з часів плянованого голоду в Україні у 1933 р. ми, не без здивування, можемо ствердити, що тодішня наша т. зв. ’’перша еміграція” вміла здобути більший відгук на сторінках американської преси (в тому теж Нью-Йорк Таймсу) ніж це можемо осягнути ми тепер. У тій пресі знаходимо протести, знімки маніфестацій, а інколи навіть знімки з того пекла, яким був голод 1933 р. Була тоді навіть реакція поодиноких осіб, а теж деяких урядових та міжнародніх чинників. Були спроби помогти голодуючим.* Але хоч вістки про голод, були приголомшливі, залізна заслона зуміла щільно закрити трагічні сцени в Україні. Друга Світова війна відслонила цю завісу, але й принесла нову хвилю варварського нищення людського життя. Проте два — спершу союзники, а скоро вороги — Німеччина й Радянський Союз, мали різні географічні умовини. Це що відбувалося в Европі, було більш доступне для свідків, діялось на очах світу. Радянський Союз, який має до свого розпорядження величезні простори в Азії, умів і досі вміє старанно ховати перед світом свої злочинні дії. Хоч війна скінчилася 35 років тому, то деякі народи вміють ще й досі представляти світові свої кривди й домагаються кари чи відплати за жорстокості, які довелося їм терпіти. Але це, що діялось там, далеко на запіллі осталося для світу невідомим, або невіро гідним. Наша обкладинка. Петро Мегик: Тополі — олія — 1976 р. Cover Ilustration. P. Mehyk: Landscape — oil, 1976
Page load link
Go to Top