Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЗУСТРІЧ З БРУКЛИНСЬКИМ ТЕРМІТОМ У липні на Івана Купала минуло ЗО років, як ми — моя Мама, ми обоє і наша маленька доня причалили до бостон- ської пристані гостинної землі Вашінґтона. Але це зовсім нецікаво — тисячі наших скитальців покидали Европу і їхали в невідоме, одначе в нас з тим в’яжеться дуже цікавий спомин. Був чудовий травневий ранок у Мюнхені, як я вийняла, як щоранку, з поштової скриньки на фіртці ”Ді нойе Цайтунґ” На першій сторінці світлина дивовижного чоловіка з бородою майже до пояса. Заголовок ’’Бруклин Герміт” Починаю читати і біжу до чоловіка зі словами. — "Бачиш, ти хочеш їхати до Америки. Подивися! то хіба тільки в Америці такі дива трапляються” (я хотіла їхати до Канади). — Що таке? питає мій чоловік. Читаю, що в Бруклині, Н. Й. в травні 1949 р. якась жінка повідомила поліцію, що в домі під числом 102 А Нассау Еве. є замурований у помешканні чоловік. Поліція розбила стіну і справді знайшла молодого мужчину з довжелезною бородою, який називався Павло Макушак. — Боже! та ще й до того українець — догадуюся. Дальше написано, що в кімнаті і від цього чоловіка був такий страшний сморід, що поліціянти мусіли вдягнути маски. Взяли його на психіятричний відділ у шпиталі. Дальшої історії ми не знайшли у пресі. Приїхали ми до Америки — Бруклина, де жив наш спонзор. Немає куди дітися, у нього маленьке помешкання. Як усі інші "ґрінори” почали ми від шукання праці і мешкання. По десяти днях я почала працювати, але мій чоловік тижнями був без праці, а мешкання теж не видно. Аж одного дня пішов він з дитиною до парку, підходить до нього старший пан і питає у польській мові: "пан шука мєшканя?” — Так! а Ви може знаєте де є вільне мешкання? — Знаю, але не знаю чи ви схочете там мешкати, бо там жив той ’’Бруклин Герміт”, і ніхто не хоче там винаймати. Мій чоловік зрадів надією і попросив адреси. Пішов до господаря, і справді він українець, родом з Теребовлі — кравець. Запровадив мого чоловіка нагору і оповідає історію свого сина. Ще у 1939 році, як "вибухла” війна в Европі, його жінка намовила сина Павла, якому було тоді 25 років, що його сховає, щоб не взяли до війська. Вони втратили першого сина, який, захворівши на тиф, в гарячці вискочив крізь вікно і забився, і тепер боялася, щоб не втратити другого. Син Павло був тоді студентом колюмбійського університету. Мабуть думав, що війна скоро скінчиться і дав себе заховати. Мама вимурувала з цегол стіну у маленькій кімнатці залишаючи тільки маленький отвір, щоб подавати їжу і забирати посуд. Ціле мешкання на третьому поверсі було велике, складалося з 5 кімнат з лазничкою. Льокаторам на другому поверсі вимовила мешкання, а чоловікові сказала, що Павло поїхав до Канади. Чоловіка не допускала до мешкання, і він жив в кімнатці за своєю кравецькою робітнею. Павло взяв зі собою велику кількість книжок з ділянки економії та підручники чужих мов і там студіював. Минали літа. Війна закінчилася, але мама синові про це не сказала, тільки дальше держала його у сховку. Аж у 1949 р. почала себе дуже зле почувати, просила сусідку, щоб давала синові їсти і показала їй, де він захований. Сусідка не хотіла вірити, що це можливе, але переконалася, коли почула, як на голос мами він відозвався. Мама сказала йому, що сусідка буде давати йому їсти. Мама пішла до шпиталю, а сусідка до старого Макущака. — Чи Ви знаєте, що Ваш син Павло нагорі замурований? — Що Ви таке говорите — він у Канаді! — Ходіть нагору і побачите. Макушак прямо не хотів вірити, але син відповів на його голос. Як уже знаємо, покликали поліцію і його забрали. Згодом оповідали нам сусіди, що Макушакова доробилася великого майна торгуючи домами, але вбиралася в лахміття і перев’язані шнурком ґальоші і виглядала як жебрачка. У шпиталі знайшли у її кількох спідницях тисячі долярів. Не вийшла вона вже зі шпиталю, там і померла. Мій чоловік оглянув помешкання, яке було у жахливому стані, але можна було привести його до порядку і винайняв його, з тим, що дві кімнати від вулиці, господар застеріг собі для себе. Десять днів працював мій чоловік зі своїм шваґром над цим мешканням і щойно тоді привів мене до нього. Мешкання було гарне, просторе і найважливіше з великою лазничкою. Впровадилися ми до нього, а господар до своїх двох кімнат. За кілька тижнів каже нам, що його син Павло вертається зі шпиталю домів і буде мешкати з ним. Як ми будемо жити з варіятом в другій кімнаті? Що робити? — попала моя мама у паніку. Між нашими і його кімнатами були скляні двері, під які ми пересунули старе піяніно, і мама заспокоїлася. Прийшов Павло. Тато привів його до кімнати, а він і чути про це не хоче. Я буду мешкати у пивниці, там буду себе добре почувати. І в цей спосіб ми дістали ціле помешкання, бо старий Макушак перенісся до другого свого дому, де мешкали теж українці, і для них ціле мешкання було завелике. Познайомилися ми з Павлом. Високий, гїристійний мужчина, говорить зовсім добре українською мовою і виглядає зовсім нормально. Не раз запрошувала я його на Докінчення на ст. 27 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top