Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРІЯ ГАЛУН БЛАК ТІТКА АМЕРИКА Marie Halun Bloch: Aunt America. переклад Марії Струтинської New York: Atheneum 1963 Copyright 1963 by Marie Halun Bloch Продовження Тітка Америка засміялася і піднялася з лавки. ”Ні”, сказала вона ’’він був такий тихенький, як мишка" Коли тітка і всі інші увійшли до хати, Леся закри ла книжку. Разом з кількома своїми приятельками, вона також пішла туди. У світлиці дорослі стояли довкола святково при браного стола, щоб випити насамперед за нову дитину, потім за хрищених батьків та за батьків дитини. Мама, як господиня дому, мала дбати, щоб чарки були наповнені, щоб стябла і тарілки не були порожні. Не забула вона почастувати і Лесиних приятельок. Вона, півжартом, запропонувала тост для себе, а тоді всі підвелися з місць , заспівали для неї "Многая Літа!" Маленьке лежало сплячи на ліжкові, не дбаючи про святкування в його честь. Аня вилізла на батькові коліна і сиділа вдоволена, жуючи кусень ковбаси. Тато почав розказувати одну смішну виправу з літ своєї юности. Слухаючи, Леся глянула навколо, на інших. Вони всі слухали батька з приязними очима, навіть з певним респектом. Вона не могла пригадати нікого, хто будь-коли дивився б так на дядька Володка. Батькова розповідь пригадала його слухачам інші, почалося безкінечне коло анекдот. Тітка Америка, помітила Леся, не говорила багато. Вона сиділа з блискучими очима і слухала, наче б вона вивчала напам’ять усе, що говорилося й робилося. Всередині якоїсь розповіді увійшли дядько Володко, тітка Софія і Єлена. Якось зробилося для них місце за столом. Дехто питав про загублену ляльку, немов би це була жива дитина. ’’Бідна Єлено- чка", казали вони. Стоячи й прислухаючись до всього уважно, Леся усвідомила, що вона не може повернути ляльки просто Єлені. Якщо б вона це зробила, вона мусіла б признатися, що взяла ляльку. Тоді кожний говорив би про це без кінця. Вона могла вже чути їх тепер: "Подумати, що власна кузина Єлени, її власне тіло і кров зробила таке потворне діло проти неї! Ах, скажіть мені, кому можна сьогодні вірити?" Ні, Леся не могла радіти святкуванням христин, поки не поверне ляльки. Чи могла вона сказати, що тільки зберігала її в безпечному місці, для Єлени, яка з недбалости залишила її у дворі на лавці? Ні. Це була брехня і кожний знав би це. Краще тільки при нести її й покласти на лавці, нехай люди думають, що хочуть. Це був єдиний спосіб звільнитися з клопоту, який вона сама собі напитала. Потихеньку, коли мама не дивилася в її бік, Леся вислизнула надвір. Вона підійшла до воріт і роз глядалася вгору і вниз дороги. Вона була порожня. Відкривши ворота, Леся побігла мерщій в бік мосту. Добігши до нього, вона стала і надслухувала. Знизу чути було голоси. Вона зійшла до поруччя і глянула вниз. Вона побачила, що це були Михайло і Петро, вони сиділи на березі і ловили рибу. Ріка була довга, вона не знала ліку її миль, але вони мусіли вибрати саме те місце. Вона не думала про те, що вони тут звичайно рибалили. ”Ви будете тут довго?" по-дурному спитала вона, саме не знаючи пощо. "Тихо будь, ти відстрашиш рибу!” Леся ще стояла, сама не знаючи що діяти тепер. Накінець, бачачи, що не було глузду чекати на відхід хлопців, вона завернула додому. Це не була добра думка від початку, сказала вона собі, тягнучись замислено назад. Скажім, їй пощастило б дістати ляльку зі схованки, перенести її непомітно і покласти назад на лавці? Зробити це було б небезпечно, хтось бо міг випадково трапитись, і забрати ляльку справді. Вона мусить чекати присмерку. Вона стала в половині дороги. А що, як хлопці пічнуть лазити під мостом, як вони часто робили, і знайдуть ляльку? Не дивлячись на безглуздя цього почуття, Леся почала ненавидіти ляльку, наче б це була жива істота, за всю цю мороку, що вона їй спри чинила. Вона не хотіла б тепер ніколи її бачити. Коли вона наблизилася до дому, вона побачила, що дядько Володко, тітка Софія і Єлена йшли насупроти неї. Вони не залишилися довго на христинах, але це було зрозуміле. Леся відчувала, що в моменті, як вони глянуть їй в обличчя, вони знати муть її провину. Глипнула на бік дороги, де б можна сховатися, але такого місця не було. А в тім, вони вже її побачили. Тітка Софія заговорила: ”Що це з тобою, Лесю? Стомилася святкуванням?” Продовження буде
Page load link
Go to Top