Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В тому ж будинку мешкали дехто зі студентів і професорів УВУ Після спільного сніданку ми їхали на виклади, вертались на обід і по обіді їхали знову. Увечорі, якщо не було в університеті доповідей (що було рідко) ходили на прохід до Марієнплятц, і вступали до Мк-Доналд на американські чипси й баварське пиво. Виклади були цікаві, надзвичайно цікаві були й доповіді.. Взагалі атмосфера Українського Вільного Університету так насичена українським життям, борсаннями й надіями, що рівної їй важко знайти в світі. Була зі студентами у нашого скульптура Григорія Крука, цього вічно-молодого збирача сердець. Не знаю, хто був більше захоплений — студенти, чи я. 10-го серпня я мала мій, вечір в УВУ з королівським вступом проф. Янова, за який я йому щиро вдячна. Та мушу оповісти про нашу подорож до Берхтес- ґадену! — їдемо до Берхтесґадену? — Та певно, що їдемо! Хто б не хотів побачити це чарівне гірське містеч ко — краси природи й гнізда любови занадто добре знаного нам Адольфа Гітлера і його занадто мало знаної Єви? Ми виїхали вранці. Автобус чекав біля універси тету, пізніше чекав біля студентського гуртожитку, а дощ лляв і лляв. Чи ви зауважили, як під небесною зливою всі (навіть найбільш поважні) стають раптом однаково мокро-подібними? Припнявши голови до плечей, ми бігли до автобусу і доперва під його прозаїчним дахом перемінялися знову на докторів, магістрів, професорів, студентів і звичайних смертних. Автобус їхав кудись, куди — не було видно, бо дощ плескав у вікна, робив мокру заслону між очима й світом. Що за вікном? Чи гори, чи долини, Чи ліс, чи гай, чи квіти, чи кущі? Небо спустило мокру пелерину Й сховало світ у мокрому дощі. Десь по полудні ми таки героїчно вибігли з авто бусу, щоб трохи підхарчуватися і потім — викручу вали наші плащі й волосся. Добре, що в автобусі було сухо! Після 10-годинної їзди ми щасливо вернулися до Мюнхену, так і не побачивши Берхтесґадену. Наступ ного дня я прочитала в часописі, що такої зливи мало хто з баварців пригадує. Біґ діл!.. (Big deal!) Я теж такої зливи ще не бачила, але про це часописи чомусь не писали! Плянувала бути в Мюнхені лише пару днів, була 17 і пролетіли вони, як мить! 14-го серпня я вернулась до Риму. Римляни кажуть, що в серпні перебувають у Римі лише: ’’франціскані, американі е кані” (тобто пси) і, мабуть, мають рацію. Рим привітав мене спекою і релятивною порожнечею вулиць. З "вія Боччеа” при храмі св. Софії я перенеслась на Піяцца Мадонна деі Монті 3, тобто до української гостинниці, або як всі українці в Римі кажуть "на Мадонну” Наша ’’Мадонна”! Де в світі ви знайдете стільки родинної атмосфери й відчуття, що ви не самотні? Де є ще в світі такий куток, де можна за обідом, чи вечерею поговорити з рідними людьми православними, чи католиками з Венесуелі, Африки, Бразіл ії, Лібії, Німеччини, Гонк-Конґу, Америки чи Парагваю? Хіба тільки — "на Мадонні"! Цікава історія цієї гостинниці і її храму Жиро вицької Богоматері та святих мучеників Сергія і Вакха. В місяці лютому року Божого 1635-го Митропо лит Рутський писав у листі до руського єпископа Рафаїла Корсака, щоб він попросив папу Урбана призначити нарешті в Римі церкву для русинів, де можна б відправляти святі літургії в рідному обряді і при якій була би гостинниця для приїжджаючих і місце для прокуратора. Це прохання було не перше, були вже прохання просто до папи. Але щойно 12-го травня 1639-го року Конґреґація Апостольської Візитації владою папи, на його наказ і доручення "встановила, рішила і зарядила віддати церкву святих Сергія і Вакха з прибічним будинком на заснування там Колегії Нації Русинів, ("нарис історії храму Жировицької Богоматері в Римі” — о. др. Хома). Святі Сергій і Вакх були римлянами, високими військовими старшинами на дворі Максиміляна в 3- ому столітті нашої ери. Відмовившись приносити жертви поганським богам, вони загинули муче ницькою смертю в 303-му році. На місці церкви стояла каплиця, перебудована правдоподібно в 12- му столітті. В церкві на долівці збереглись написи, як нагробна плита митрополита київсько-галицького і всієї Руси Рафаїла Корсака. Над престолом висить чудотворна ікона Жировицької Богоматері, яку знайдено в 1718 році в залишках старих мурів, біля церкви. Знайдено копію, не оригінал. Над входом до гостинниці — традиційний герб Галицької Держави з 14-го століття. Коли його вміщено на цьому місці — невідомо. Питомці, які студіювали в Римі в 17-18 століттях були, переваж но, чину василіян, тому й адміністрація церкви була передана в їхні руки. Перед приїздом Блаженнішого з заслання до Риму церква й гостинниця були продані, Блажен- ніший відкупив їх і зробив з них український клаптик Риму, де кожна українська людина почувається майже, як дома. Гостинниця розташована в самому центрі Риму,
Page load link
Go to Top