Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
”ЧОРНЕНЬКИЙ ТЕРНОК — ОЧЕНЬКА ЄЇ...” Культ тернини в нас та в інших народів Чай з тернового цвіту помагав на шлунок і сприяв травленню, а чай з тернового коріння помагав на жовтачку. Щоб позбутися веснянок, дівчата мішали квіт тернини з молоком і вмивалися ним. Проти гарячки вистачало проковтнути три тернові квітки. На Моравах виганяли терниною блохи з хат. Щоб молоко не кисло, треба було вкинути до горщика тернову тріску. Балканські слов’яни (серби, маке донці, болгари) вживали коли чорної або білої тернини, щоб боронитися від упирів. Вони мали звичку вставати з гробу й повертатися на місця свого попереднього замешкання. Тут вони робили людям різні шкоди, головно страшили їх ночами, так що деякі зі страху вмирали. Жорстока була форма оборони від цих забобонів. Треба було потаємно відкрити гріб підозрілого в упирстві мерця. А це можна було пізнати по червоній фарбі обличчя, яка по смерті упирів не зникала. Тоді треба було пробити його тіло гострим терновим колом. Тут балканці відрізнялися від своїх побратимів з півночі, які доконували таку саму операцію на трупах упирів колом з осики (Populus tremula). Мешканці Боснії носили постійно при собі тернові палиці з ґудзами, які мали їх хоронити від напасти упирів. Жінки запихали тернові шпильки під хустки, коли йшли на цвинтар. В одній болгарській байці є мова про мисливця, який раз наставив пастку в лісі на дичину. Дощечка пастки була зроблена з терну. На диво, замість дикої звірини зловився в пастці чорт у постаті турка, якого мисливець добив терновою палицею Білий терен росте як кущ і як дерево від 2 — 5 метрів. Кора білосива, звідси його назва. Його вирощують для живоплотів і для прикраси садів. Надається добре до стинання. Цвіт білий з неприємним запахом. Овочі червоні з подвійним насінням. Цвіт і овочі мають застосування в медицині при лікуванні серцевих недуг і склерози. Правітчизною білого терну були краї Серед земного моря. Античним грекам і римлянам служив г він до оборони від відьом. Смолоскипи, якими супро- воджали римляни молоду до дому молодого, були f завжди зроблені з гілляк білої тернини. За часів Рим- ' ської Імперії поширився культ білого терну на всю Европу, за винятком Східньої, де панував культ чорного терну автохтонного походження. У Швейцарії і по всіх краях німецьких племен уживали білу тернину для охорони домів, стаєнь, худоби і молока від відьом, чарівниць та злих духів. У словнику німецького забобону згадується одне джерело з 1653 року, де оповідається про те, що білого терну вживали тут проти імпотенції. В міру потреби треба було заткати дірочку в замку від дверей до спальні терновим кілком. Тоді чарівниці не могли попсувати любовного діла. Галузка терну під ліжком жінки в пологах допомагала в породі. До найбільшого розвитку дійшов культ білого терну в краях колишніх кельтів: Франції, Англії та Ірляндії, а звідси поширився завдяки емігрантам також на Північну Америку. Французи, англійці та ірляндці збагатили культ тернини ще власними віру ваннями, леґендами й забобонами. Білий терен став тут не лише улюбленим засобом проти відьом, але також піднісся до височин святого дерева (’’Sacred tree"). Французькі селяни вживали білого терну переважно проти чортів. Коли в Нормандії народилася комусь дитина, тоді садили дерево білої тернини, для її охорони. Француженки при крашували свої зачіски терновим квітом на доказ любови. Найбільшу чарівну силу приписувано білому тернові в травні, коли він зацвітав. Тоді ірляндці ставили квітуче дерево посередині головного ринку в Дубліні й танцювали довкола нього. Ірляндці, які емігрували до СІНА брали з собою галузки терну, щоб мати ’’щасливу подорож” і щоб охоронити себе від корабельних аварій. Шкоцькі дівчата обмивалися росою з квітів терну, щоб мати гарне обличчя. Звичай цей занесли вони, на думку швейцарського етнографа Роберта Вільдгабера* аж до Америки, чого доказом може бути цей американський віршик: A maid who on the first of May Goes to the fields at the break of day, And washes in dew from the hawthorn tree, Will ever after handsome be. (Harry Middleton Hyatt, Folk-lore from Adams County llinois. New York 1935.) Ще одну цікаву відомість з СІ1ІА подав Vance Rondolph (’’Ozark Superstitions” New York 1964.): ”У березні 1923 року законодавча влада встановила квітку терну, як стейтову квітку Міссурі, одначе є ще чимало людей, які уникають дотикатися до цієї Докінчення
Page load link
Go to Top