Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У ПЕРШОМУ БОЮ СПОГАД З УПА М. ПЕРЕХОЖА Ну і що ж як прийдеться умерти У похідній шинелі, в житах. Ми увічі сміємося смерті Бо вмирати прийдеться лиш раз... Гнаним собакою, без співчуття населення, від ступала німецька армія Перемиською землею на захід. Опору большевицьким військам вона вже не ставила, лиш час-від-часу відгризалась відсічними боями. За фронтовою лінією зразу просувалось НКВД, обсаджувало позиції в населених пунктах, та спіши лось почати свою ’’роботу” Тому й для безпеки жін- ки-підпільниці, за наказом Перемиського обласного проводу ОУН, були призначені до сотень УПА на час пересунення фронту та перших тижнів стабілізації нового окупанта. Ось я у сотні к-ра Черника. Відділ цей прибув сюди нещодавно з Чорного Лісу у Станиславівщині. За ним переможні бої з німцями, загартований, не свіжоспечений, як наші три Перемиські сотні. Настрій у дівчат піднесений, радісний, так наче б не на війну ми вибираємось, а на зустріч з милим. Ро зуміється, нам відомі усі відозви підпільного Про воду, в яких з’ясовують нам, що наступає найважчий етап боротьби, затягується вона на довгий час, що сили нерівні, і треба бути постійно готовими скласти найвищу данину — своє життя. Ми все це завчили, я повторюю ці істини моїм підлеглим юначкам, але в голові причаїлась лукава думка, що воно на ділі мене персонально не торкається. Не можуть черстві факти життя торкатись 18-річної молодости, яка так ніжно і старанно виплекала іншу мрію. Вона, мрія, стала мені дійсністю, і тільки крізь її призму розгля датиму життя, поки не навчусь розрізняти фактів від бажань. Але тепер я у славній УПА.Писання на машинці, поїздки на зв'язки та інші дрібні завдання, дякувати Богові, за мною, а попереду справжня боротьба, справжні бої. Тут я проявлюсь, вкриюся славою, хто зна — може співець якийсь у пісні оспіває мої по двиги. Рознесеться вістка, почує, довідається мій ко ханий і вдячний буде долі, що мене, а не іншу полю бив. У мене пляни готові на всі ситуації, тільки б скоріш бої. Боїв однак зразу не було, і нам знов припала така буденна робота як помагати кухарям у приготуванні їжі для сотні та обслуговування зв’яз ків. Між тим повстанці приучували дівчат володіти зброєю і крадькома залицялись, коли не було по близу к-ра Черника. З усією ревністю двадцять-кіль- ка-річного сотенного він старавсь дотримуватись на казу вищого командування УПА: не заводити в від ділах романсів. Коли однак його вірна охорона пе решкоджала йому у зустрічах з Малушею, його чорні, палкі, як в цигана, очі виблискували гнівом. То знов не раз у вільну від занять пору, звичайно з кін цем дня, сідали ми в лісі осторонь від хлопців і стиха ледь чутно поспівували: Завтра до бою від’їжджаю, А ти в садочку не чекай... Підступить кількох, тоді ще й ще, окружать нас і підтягують стиха, а в задуманих очах видно, що дум ками вітають далеко, може в Чорному лісі. Кожний наче співає про себе: ”а ти в садочку не чекай” Ми дві йдемо на розвідку з завданням устійнити як далеко просунулись большевицькі війська, шляхи маршруту та відносини до населення в свіжо окупо ваних теренах. Розвідавши, поспішаєм назад до Турницького лісу, намагаючись випередити фронтовиків. Вони битим шляхом, а ми стежкою попри них. Серед поля, за Риботичами западає присмерк. "Гей, девушки, давайте з нами на Германию” — гукає з товпи п’яний солдат та намагається переско чити рів. Ми приспішуємо ходу. До солдата прискочив старшина, вхопив за пле че: ’’Облиш!" Цей не здається, вив’язується сварка, відтак лунає постріл. З простріленої руки офіцера стікає кров... Ми з жахом слідкуємо за сценою на дорозі, відтак пускаємось бігцем, наслуховуючи чи не посиплять за нами стрілами. Не стріляли. Вже давно стемніло, коли добились до присіл ка. Стукаємо в одну-другу хату, а там ні живої душі. По полудні під присілком вив’язався бій між німець кою та червоною армією і селяни повтікали в ліс, де й заночували для безпеки. Голодні, перелякані вилазимо в одній з клунь на сіно. Тепер тільки відпочити б, переслатись кілька годин і дальше в дорогу.Звідсіля вже до сотні неда леко. Та спати не довелось. Серед ночі знов вив’яза лась десь поблизу стрілянина, однак, не так вона, як чорні мушки в сіні доводили нас до відчаю: роз повзлись по всьому тілі, залазили в рот, ніздрі, вуха і голками жалили усюди. Коротка літня ніч тяглась нам вічністю, здавалось, ніколи не наступить ранок. Ще не розвиднилось як слід, коли ми почули що
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
