Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В тому ж будинку мешкали дехто зі студентів і професорів УВУ Після спільного сніданку ми їхали на виклади, вертались на обід і по обіді їхали знову. Увечорі, якщо не було в університеті доповідей (що було рідко) ходили на прохід до Марієнплятц, і вступали до Мк-Доналд на американські чипси й баварське пиво. Виклади були цікаві, надзвичайно цікаві були й доповіді.. Взагалі атмосфера Українського Вільного Університету так насичена українським життям, борсаннями й надіями, що рівної їй важко знайти в світі. Була зі студентами у нашого скульптура Григорія Крука, цього вічно-молодого збирача сердець. Не знаю, хто був більше захоплений — студенти, чи я. 10-го серпня я мала мій, вечір в УВУ з королівським вступом проф. Янова, за який я йому щиро вдячна. Та мушу оповісти про нашу подорож до Берхтес- ґадену! — їдемо до Берхтесґадену? — Та певно, що їдемо! Хто б не хотів побачити це чарівне гірське містеч ко — краси природи й гнізда любови занадто добре знаного нам Адольфа Гітлера і його занадто мало знаної Єви? Ми виїхали вранці. Автобус чекав біля універси тету, пізніше чекав біля студентського гуртожитку, а дощ лляв і лляв. Чи ви зауважили, як під небесною зливою всі (навіть найбільш поважні) стають раптом однаково мокро-подібними? Припнявши голови до плечей, ми бігли до автобусу і доперва під його прозаїчним дахом перемінялися знову на докторів, магістрів, професорів, студентів і звичайних смертних. Автобус їхав кудись, куди — не було видно, бо дощ плескав у вікна, робив мокру заслону між очима й світом. Що за вікном? Чи гори, чи долини, Чи ліс, чи гай, чи квіти, чи кущі? Небо спустило мокру пелерину Й сховало світ у мокрому дощі. Десь по полудні ми таки героїчно вибігли з авто бусу, щоб трохи підхарчуватися і потім — викручу вали наші плащі й волосся. Добре, що в автобусі було сухо! Після 10-годинної їзди ми щасливо вернулися до Мюнхену, так і не побачивши Берхтесґадену. Наступ ного дня я прочитала в часописі, що такої зливи мало хто з баварців пригадує. Біґ діл!.. (Big deal!) Я теж такої зливи ще не бачила, але про це часописи чомусь не писали! Плянувала бути в Мюнхені лише пару днів, була 17 і пролетіли вони, як мить! 14-го серпня я вернулась до Риму. Римляни кажуть, що в серпні перебувають у Римі лише: ’’франціскані, американі е кані” (тобто пси) і, мабуть, мають рацію. Рим привітав мене спекою і релятивною порожнечею вулиць. З "вія Боччеа” при храмі св. Софії я перенеслась на Піяцца Мадонна деі Монті 3, тобто до української гостинниці, або як всі українці в Римі кажуть "на Мадонну” Наша ’’Мадонна”! Де в світі ви знайдете стільки родинної атмосфери й відчуття, що ви не самотні? Де є ще в світі такий куток, де можна за обідом, чи вечерею поговорити з рідними людьми православними, чи католиками з Венесуелі, Африки, Бразіл ії, Лібії, Німеччини, Гонк-Конґу, Америки чи Парагваю? Хіба тільки — "на Мадонні"! Цікава історія цієї гостинниці і її храму Жиро вицької Богоматері та святих мучеників Сергія і Вакха. В місяці лютому року Божого 1635-го Митропо лит Рутський писав у листі до руського єпископа Рафаїла Корсака, щоб він попросив папу Урбана призначити нарешті в Римі церкву для русинів, де можна б відправляти святі літургії в рідному обряді і при якій була би гостинниця для приїжджаючих і місце для прокуратора. Це прохання було не перше, були вже прохання просто до папи. Але щойно 12-го травня 1639-го року Конґреґація Апостольської Візитації владою папи, на його наказ і доручення "встановила, рішила і зарядила віддати церкву святих Сергія і Вакха з прибічним будинком на заснування там Колегії Нації Русинів, ("нарис історії храму Жировицької Богоматері в Римі” — о. др. Хома). Святі Сергій і Вакх були римлянами, високими військовими старшинами на дворі Максиміляна в 3- ому столітті нашої ери. Відмовившись приносити жертви поганським богам, вони загинули муче ницькою смертю в 303-му році. На місці церкви стояла каплиця, перебудована правдоподібно в 12- му столітті. В церкві на долівці збереглись написи, як нагробна плита митрополита київсько-галицького і всієї Руси Рафаїла Корсака. Над престолом висить чудотворна ікона Жировицької Богоматері, яку знайдено в 1718 році в залишках старих мурів, біля церкви. Знайдено копію, не оригінал. Над входом до гостинниці — традиційний герб Галицької Держави з 14-го століття. Коли його вміщено на цьому місці — невідомо. Питомці, які студіювали в Римі в 17-18 століттях були, переваж но, чину василіян, тому й адміністрація церкви була передана в їхні руки. Перед приїздом Блаженнішого з заслання до Риму церква й гостинниця були продані, Блажен- ніший відкупив їх і зробив з них український клаптик Риму, де кожна українська людина почувається майже, як дома. Гостинниця розташована в самому центрі Риму,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
