Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЛІНА КОСТЕНКО Буває тя ж ко впорож ні. Буває л е гко з тягарами... Тягар душ і — мої пісні — мені буває л е гко з вами. Я з вами в гору під нім усь — і по доро зі не спочину. Я з вами в горі засм ію сь — ніхто не знатиме причини. Моя причина — при мені, а я — при л ю дях, з їх думками... Буває тя ж ко впорож ні, Буває л е гко з тягарами. Якщо не можна вітер змалювати, прозорий вітер на ясном у тлі, — змалюй дуби, могутні і криласті, котрі о д вітру гнуться д о землі. На схилах, трав’янистих і вологих, кострищ е розіклали вівчарі. І падав дим на стомлені дороги, і зн и к в туманах тільки на зорі. Т од і торкнувся хлопець до флояри. Теплом війнуло від малих ягнят. І по -чаклунськи, наче воском ярим, хтось вилив сонце в небозвід Карпат. хтось підходить по клуні. Це солдати прийшли насмикати сіна для коней. Ми причаїлись нагорі, тримаємо одна одну за руку, наче хочемо охоронити перед лихом. У моєї по други очі неприродньо великі, майже нерухомі, в мене, мабуть, такі ж самі. Обі розуміємо: як завва жать нас, заберуть до команди. Там приймуть нас за шпигунок або підпільниць. В обох випадках тут, у фронтовій лінії нам кінець... Солдати наскубли сіна і пішли собі. Як втихли їх кроки, ми вислизнулись з клуні і подались бічними доріжками в свою путь. Днями села заповнені фронтовими військами, і наша сотня окривається в лісах. Лиш увечорі, якщо немає військ, сходимо в село на вечерю. Тількищо залишили ліс і розтяглись гусаком на стернистім пагорбку, як загупала совєтська арти лерія. В секундах кругом розривались снаряди, вже тут і там ранені — і все воно так несподівано, як блискавка з ясного неба. Нас обстрілювали міноме тами. — Відступати в ліс! — скомандував Черник. Одній чоті дав наказ охороняти відступ. Ніхто з дівчат не слухав його команди. Ми рвону ли до найближчого краю ліса, саме туди, де ворог спрямував найгустіший вогонь. — Куди?! — заверещав на повні груди командир. — За Хомою! — Ледве вдалось йому спрямувати нас у напрямі відступу сотні. ”Ох, тільки б добігти до перших дерев, тільки б вирватись з-під проклятих куль, залишитись живою, я жити хочу, я нічого більше не бажаю — тільки жит тя" — молило-благало все моє єство. А десь-там глибоко, приперта в куточку мозку іронією відзивалась моя мрія: "Я тут — тільки рукою сягни... Оглянься й побачиш на стерні пораненого кулеметчика. Підповзи ось до нього, перев’яжи рану та посип з кулемета вогнем влегши відступ" Який же кволий був її голос серед клекоту гармат... Відв’язавшись від небажаного бою, ми зразу взя лись до перев’язки ран повстанцям, а вони, не зважаючи на біль, реготались: "Ти бачив, як Роксо- ляна дерла? По дорозі зачепила за гілляку, а вона — нівроку, і мало дубка з коренем не вирвала. Як геп нула на землю, то аж гілляку відломила. Так що від разу й замаскувалась" Я боязко кидала зором на хлопців. Ось-ось котрийсь підморгне товаришеві та й спитає: А ти виспівувала: "хто ж там іде і вперід веде?” Чому ж не вела? Тепер я уже знала ціну бойової слави, побачила різницю між піснею і війною та може вперше на свій вік відчула жагучу любов до життя. Ні, я не сміялась увічі смерті. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
