Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У ПЕРШОМУ БОЮ СПОГАД З УПА М. ПЕРЕХОЖА Ну і що ж як прийдеться умерти У похідній шинелі, в житах. Ми увічі сміємося смерті Бо вмирати прийдеться лиш раз... Гнаним собакою, без співчуття населення, від ступала німецька армія Перемиською землею на захід. Опору большевицьким військам вона вже не ставила, лиш час-від-часу відгризалась відсічними боями. За фронтовою лінією зразу просувалось НКВД, обсаджувало позиції в населених пунктах, та спіши лось почати свою ’’роботу” Тому й для безпеки жін- ки-підпільниці, за наказом Перемиського обласного проводу ОУН, були призначені до сотень УПА на час пересунення фронту та перших тижнів стабілізації нового окупанта. Ось я у сотні к-ра Черника. Відділ цей прибув сюди нещодавно з Чорного Лісу у Станиславівщині. За ним переможні бої з німцями, загартований, не свіжоспечений, як наші три Перемиські сотні. Настрій у дівчат піднесений, радісний, так наче б не на війну ми вибираємось, а на зустріч з милим. Ро зуміється, нам відомі усі відозви підпільного Про воду, в яких з’ясовують нам, що наступає найважчий етап боротьби, затягується вона на довгий час, що сили нерівні, і треба бути постійно готовими скласти найвищу данину — своє життя. Ми все це завчили, я повторюю ці істини моїм підлеглим юначкам, але в голові причаїлась лукава думка, що воно на ділі мене персонально не торкається. Не можуть черстві факти життя торкатись 18-річної молодости, яка так ніжно і старанно виплекала іншу мрію. Вона, мрія, стала мені дійсністю, і тільки крізь її призму розгля датиму життя, поки не навчусь розрізняти фактів від бажань. Але тепер я у славній УПА.Писання на машинці, поїздки на зв'язки та інші дрібні завдання, дякувати Богові, за мною, а попереду справжня боротьба, справжні бої. Тут я проявлюсь, вкриюся славою, хто зна — може співець якийсь у пісні оспіває мої по двиги. Рознесеться вістка, почує, довідається мій ко ханий і вдячний буде долі, що мене, а не іншу полю бив. У мене пляни готові на всі ситуації, тільки б скоріш бої. Боїв однак зразу не було, і нам знов припала така буденна робота як помагати кухарям у приготуванні їжі для сотні та обслуговування зв’яз ків. Між тим повстанці приучували дівчат володіти зброєю і крадькома залицялись, коли не було по близу к-ра Черника. З усією ревністю двадцять-кіль- ка-річного сотенного він старавсь дотримуватись на казу вищого командування УПА: не заводити в від ділах романсів. Коли однак його вірна охорона пе решкоджала йому у зустрічах з Малушею, його чорні, палкі, як в цигана, очі виблискували гнівом. То знов не раз у вільну від занять пору, звичайно з кін цем дня, сідали ми в лісі осторонь від хлопців і стиха ледь чутно поспівували: Завтра до бою від’їжджаю, А ти в садочку не чекай... Підступить кількох, тоді ще й ще, окружать нас і підтягують стиха, а в задуманих очах видно, що дум ками вітають далеко, може в Чорному лісі. Кожний наче співає про себе: ”а ти в садочку не чекай” Ми дві йдемо на розвідку з завданням устійнити як далеко просунулись большевицькі війська, шляхи маршруту та відносини до населення в свіжо окупо ваних теренах. Розвідавши, поспішаєм назад до Турницького лісу, намагаючись випередити фронтовиків. Вони битим шляхом, а ми стежкою попри них. Серед поля, за Риботичами западає присмерк. "Гей, девушки, давайте з нами на Германию” — гукає з товпи п’яний солдат та намагається переско чити рів. Ми приспішуємо ходу. До солдата прискочив старшина, вхопив за пле че: ’’Облиш!" Цей не здається, вив’язується сварка, відтак лунає постріл. З простріленої руки офіцера стікає кров... Ми з жахом слідкуємо за сценою на дорозі, відтак пускаємось бігцем, наслуховуючи чи не посиплять за нами стрілами. Не стріляли. Вже давно стемніло, коли добились до присіл ка. Стукаємо в одну-другу хату, а там ні живої душі. По полудні під присілком вив’язався бій між німець кою та червоною армією і селяни повтікали в ліс, де й заночували для безпеки. Голодні, перелякані вилазимо в одній з клунь на сіно. Тепер тільки відпочити б, переслатись кілька годин і дальше в дорогу.Звідсіля вже до сотні неда леко. Та спати не довелось. Серед ночі знов вив’яза лась десь поблизу стрілянина, однак, не так вона, як чорні мушки в сіні доводили нас до відчаю: роз повзлись по всьому тілі, залазили в рот, ніздрі, вуха і голками жалили усюди. Коротка літня ніч тяглась нам вічністю, здавалось, ніколи не наступить ранок. Ще не розвиднилось як слід, коли ми почули що
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
