Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Леся Масюк Джемборі! Сьогодні, 1-го серпня 1963, в полудневі години спеки, коли то жоден шануючий себе грек не по каже й носа на вулиці, ми огляда ємо Акрополіс. В Партеноні зне нацька зустрічаємо (мадярського скавта. — Ну, як там в Маратоні? — сміємося. — Пустиня, дівчата, .'пустиня — жартує веселий мадяр. Та нам не хочеться вірити, що десь може бути ще гарячіше. І то му, коли наспіває 5-та година, ви рушаємо відважно на розшуки за автобусом до Маратону, де цього вечора має відбутися святочне відкриття XI Світового Джемборі. Але тому, що наш запас грець ких слів дуже мізерний і скла дається з „калі мера“ (добрий- день), „калі спера“ (добраніч), ,,евхарісто“ (дякую) та інших подібних куртуазійних фраз, по трібних інформацій важко допи татись. На щастя, подорозі зу стрічаємо задиханих Галку й Мо- трю. Кажуть, що автобус на Джемборі виїзджає з Єгипетсько го Скверу. Біжимо за ними... Опі сля виявляється, що в маратон- ському автобусі ще вільні лиш два місця. Галка й Мотря займа ють їх і автобус вирушає. Ми залишаємось на станції й мало що не плачемо. Тепер уже напевно спізнимося на відкриття! До нас підступає добродій се реднього віку. —- 'Ви до Маратону? — питає по-англійськи. Ми лиш безпорадно притаку ємо. —■ Не журіться, наступний ав тобус ось-ось приїде. Я туди та кож. У мене два сини на Джем борі. Добродій дослівно перебирає над нами опіку. Сідаємо разом в автобус. На скверику хлопці-під- літки продають свіжі обарінки штудерно уложені на підносах. Мені хочеться спробувати одного, але в міжчасі наш новий знайо мий закупив для всіх морозиво. — Чи добре таке, як у вас, в Америці? — питає. — Краще —■ запевняємо. Добродій-грек розговорюється. Він представник летунської фір ми „Сабіна“ в Атенах. Його два сини —- скавти, таборують на Ма- ратонських полях, і він туди їде, щоб їх провідати. Випитується звідкіля ми, як довго подорожу ватимемо в Греції, і що вже встиг ли звидіти. 'Радить наїм, де йти на закупи в Атенах, інформує про гарні пля жі, каже, що ми повинні відвідати один з місцевих відкритих кіноте атрів. —- Тепер саме достигає в нас червоний виноград, не забудьте скоштувати! (Півторагодинна їзда проходить скоро. Пан Стратіядіс (ми вже встигли офіційно зазнайомитись) показує нам крізь вікно гріб ма- ратонських бійців, оповідає про славне минуле Греції. Мимо бі жить типічний грецький краєвид -—- оливкові гаї, кипариси, стрункі мов обеліски, квітучі олеандри й вітер, вітер, що жене суху рудаву землю вздовж шляху. 'В літні місяці в Греції жахлива посуха, і привялі на палючому сонці виноградники даремне ждуть на дощ. Минаємо ■села й містечка, білі, плоскодахі грецькі ліп’їЯнки поруч з наймо- дерінішими будиночками. Вздовж дороги зустрічаємо раз-по-раз жі нок та мужчин верхи на ослятах та мулах, найбільш-розповсюдже- ний засіб комунікації на стрімких доріжках Греції. Це мабуть та кож і найдешевший середник. Говорячи про Дельфі, Олімп, іКоринт та інші старинні грецькі місцевості, яким їздять ,,поклоня тися “ туристи з усього світу, п. Стратіядіс каже: — Молодим я цього всього не вмів так цінити. Та будучи в грецькій партизан ці під час другої світової війни я мав добру нагоду пізнати свою ■країну. Я гордий ‘за неї. Опісля довідується, що ми у- країнки. — Я так і знав, що ви не аме риканки! -—■ тішиться наш зна йомий. — Ви й не схожі на них. Признаюся, що коли ви мені го ворили, що ви зі ЗДА, я думав що ви натягаєте мене. Мій зір що-раз то мандрує до великих, жовтих коралів у руці грека. Він ними безпереривно гра ється, при тім не перериваючи собі розмови. —- Дивна привичка, думяю. Піз ніше довідуюсь, що це не індиві дуальна, а національна привичка- химера. Таке намисто всюди про дається, в склепах, в кіосках на вулиці, й принайменше що-п’я- тий стрічний грек ним забавляєть ся. Навіть монаха бачила при та кім зайнятті. —- Чому? — питаюсь у греків. — Ми за те не п’ємо, не кури мо — сміються. Не знаю, скіль ки в тому правди. Нарешті наш автобус закочу ється на поля Маратону. Вже по сьомій. При (брамі до табору вияв ляються, що в нас немає ні біле тів, ні перепусток. — >Ви нічого не говоріть, лиш тримайтесь мене, — попереджує нас грек і перепроваджує інас че рез всі скавтові „застави", як своїх дочок. У нього є офіційна перепустка. Входимо в скавтове місто. Від головної брами, при крашеної великанською емблемою лелії, до амфітеатру є аж сім кілометрів. Дорога провадить че рез плоску, суху рівнину, окру- жену перетнем темно-синіх гір. Одним боком табір приляг до мо ря. Якраз стало заходити яскра во-багряним світлом сонце. Воно лягає рожевими відтінками на об личчя людей, що з усіх напрям ків пливуть на площу відкриття. Деякі відважні машерують пішки всіх сім кілометрів, решта кори- (Докінчення на ст. 10) Н А Ш Е Ж И Т Т Я — Ж О В Т Е Н Ь , 1 9 6 3 7 Під кочюмнами Партенону M em bers of U krainian P last O rgani zation attended the IX Jam boree in Greece and visited the fam ous ruins of Akropolis
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
