Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
У баби й діда була добра пам’ять. Всі ми (старші й діти) охоче бувало слухаємо, як хто з них оповідає дуже кольоритно про різні події давнього часу. Зга дували про життя нашого дідуня й бабуні й про ди тинство нашої матері. Звичайно в тих оповіданнях відбивалась індивідуальна вдача оповідачів, —- ба бині розповіді були більш об’єктивні, а у діда вихо дило, що „колись" усе було краще, як тепер, при чому це „тепер“ дід Купер’ян вимовляв якось особ ливо зневажливо. Так ми слухали про минуле життя з уст живих його учасників. III. Отже в ,,бабуниній“ садибі жилося нам добре. Та це все ж була міська садиба, хоч Гадяч мале тихе місто, а в ті часи було ще зовсім патріярхальне. Та мамі хотілося влаштувати наше життя ще ближче до природи. Порадившись із татом, зважила мама купити трохи землі й побудувати самим за своїм смаком дім. Околиці Гадяча дуже гарні, мама з дитинства їх знала і тому швидко нагледіла дуже близько (одразу за міською мережою) дільницю землі з лісом (дев’ять десятин). Олена Пчілка завжди, коли щось уважала за потрібне і зважила робити (чи то в громадських справах, чи в справах інтересів родини) то відпо відно до своєї енергійної вдачі одразу й бралася за здійснення свого наміру і працювала ретельно, на посідливо, не шкодуючи ані часу свого й енергії, ані коштів. Так і цього разу — купивши урочище Голу- бівщину (як воно звалося у попереднього власника Голуба), мама назвала його „хутір Зелений Гай“ (так і в урядових інстанціях, на пошті і т. д. вже ця посілість стала зватися) і заходилася над плянуван- ням будівництва і взагалі перетворенням цього, так би мовити, „незайманого “ терену на чудову людську оселю. „Зелений Гай“ містився на правому високому березі Псла. Ця гора місцями дуже крута, подекуди порізана ярками, чи вірніше западинами, була вся вкрита лісом. Тільки дві було більших галявини, так звані, велика і мала „макітри“, за їхню дивну форму. З „великої макітри" відкривався надзвичайно гарний краєвид далеко-далеко на схід. Під горою, на березі Псла, стелилася невеличка сіножать із групами й окремими кучерявими деревами; беріг був обрив- частий, тільки в одному місці пологий із піщаним дном, де добре було приставати човнам і купатися дітям. На горі ліс кінчався, невеличка смуга орної землі, що належала теж до Зеленого Гаю, прилягала вже до широченного полтавського шляху, по якому в давнину ходили чумацькі валки й пересувалося військо, а в цей час їздилося незначною вузькою колією. Решта шляху, поросла споришем, лежала мов той широкий зелений килим. На цей шлях меш канці Зеленого Гаю любили ходити на прохід при заході сонця. Широкий краєвид, що там відкривався очам, справді був напрочуд гарний: за шляхом тяг- лися аж до самого обрію поля, — колишній степ, а тоді давно вже розораний. Серед полів зрідка роз кидані хуторські садиби з садками, позначені прита манними Полтавському пейзажеві тополями, на при- горках височіли вітряки... Те все освітлене сонцем, що саме там ховалося за обрій, залишало у кожного незабутній спогад про красу української природи. На Голубівщині не було жодної будівлі. Ліс був молодий, у ньому не було старезних, „вікових" ду бів, та були все ж дерева саме в силі, а на просторі ших місцях росли й великі, могутні дуби; однак, гу стого лісу було більше, місцями гущина була така, що й продертися через тії терни, ніяк було. В одному досить глибокому ярку поросла осичина, на дні там протікав потічок з природньої кринички (без це- брини). Пізніше вже в Зеленому Гаю Леся цю оси чину звала „декадентським лісом" і залюбки туди ходила. Дійсно куточок той був якийсь особливий, — зрослі в глибині дерева високо тяглися до сонця ясно зеленковато-сірими стовбурами і лише вгорі густе віття тріпотіло своїм сріблястим листям. IV. На такому терені мама й приступила до здійснення свого пляну. Місце, де ставити дім, мама вибрала серед лісу на пів гори, отже одразу провели дороги: до верху гори — виїзд на шлях і до низу — до Псла. А що гора була таки досить крута, то до річки зро били аж три різні дороги, відповідно до різних по треб: одну широку для проїзду (возити воду тощо), а дві, щоб ходити, — одна, як її назвав тато, „стезя благоразумія" була, що правда, довша, зате вигід Н А Ш Е Ж И Т Т Я — Ж О В Т Е Н Ь , 1 9 6 3 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
