Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Леся Масюк Джемборі! Сьогодні, 1-го серпня 1963, в полудневі години спеки, коли то жоден шануючий себе грек не по каже й носа на вулиці, ми огляда ємо Акрополіс. В Партеноні зне нацька зустрічаємо (мадярського скавта. — Ну, як там в Маратоні? — сміємося. — Пустиня, дівчата, .'пустиня — жартує веселий мадяр. Та нам не хочеться вірити, що десь може бути ще гарячіше. І то му, коли наспіває 5-та година, ви рушаємо відважно на розшуки за автобусом до Маратону, де цього вечора має відбутися святочне відкриття XI Світового Джемборі. Але тому, що наш запас грець ких слів дуже мізерний і скла дається з „калі мера“ (добрий- день), „калі спера“ (добраніч), ,,евхарісто“ (дякую) та інших подібних куртуазійних фраз, по трібних інформацій важко допи татись. На щастя, подорозі зу стрічаємо задиханих Галку й Мо- трю. Кажуть, що автобус на Джемборі виїзджає з Єгипетсько го Скверу. Біжимо за ними... Опі сля виявляється, що в маратон- ському автобусі ще вільні лиш два місця. Галка й Мотря займа ють їх і автобус вирушає. Ми залишаємось на станції й мало що не плачемо. Тепер уже напевно спізнимося на відкриття! До нас підступає добродій се реднього віку. —- 'Ви до Маратону? — питає по-англійськи. Ми лиш безпорадно притаку ємо. —■ Не журіться, наступний ав тобус ось-ось приїде. Я туди та кож. У мене два сини на Джем борі. Добродій дослівно перебирає над нами опіку. Сідаємо разом в автобус. На скверику хлопці-під- літки продають свіжі обарінки штудерно уложені на підносах. Мені хочеться спробувати одного, але в міжчасі наш новий знайо мий закупив для всіх морозиво. — Чи добре таке, як у вас, в Америці? — питає. — Краще —■ запевняємо. Добродій-грек розговорюється. Він представник летунської фір ми „Сабіна“ в Атенах. Його два сини —- скавти, таборують на Ма- ратонських полях, і він туди їде, щоб їх провідати. Випитується звідкіля ми, як довго подорожу ватимемо в Греції, і що вже встиг ли звидіти. 'Радить наїм, де йти на закупи в Атенах, інформує про гарні пля жі, каже, що ми повинні відвідати один з місцевих відкритих кіноте атрів. —- Тепер саме достигає в нас червоний виноград, не забудьте скоштувати! (Півторагодинна їзда проходить скоро. Пан Стратіядіс (ми вже встигли офіційно зазнайомитись) показує нам крізь вікно гріб ма- ратонських бійців, оповідає про славне минуле Греції. Мимо бі жить типічний грецький краєвид -—- оливкові гаї, кипариси, стрункі мов обеліски, квітучі олеандри й вітер, вітер, що жене суху рудаву землю вздовж шляху. 'В літні місяці в Греції жахлива посуха, і привялі на палючому сонці виноградники даремне ждуть на дощ. Минаємо ■села й містечка, білі, плоскодахі грецькі ліп’їЯнки поруч з наймо- дерінішими будиночками. Вздовж дороги зустрічаємо раз-по-раз жі нок та мужчин верхи на ослятах та мулах, найбільш-розповсюдже- ний засіб комунікації на стрімких доріжках Греції. Це мабуть та кож і найдешевший середник. Говорячи про Дельфі, Олімп, іКоринт та інші старинні грецькі місцевості, яким їздять ,,поклоня тися “ туристи з усього світу, п. Стратіядіс каже: — Молодим я цього всього не вмів так цінити. Та будучи в грецькій партизан ці під час другої світової війни я мав добру нагоду пізнати свою ■країну. Я гордий ‘за неї. Опісля довідується, що ми у- країнки. — Я так і знав, що ви не аме риканки! -—■ тішиться наш зна йомий. — Ви й не схожі на них. Признаюся, що коли ви мені го ворили, що ви зі ЗДА, я думав що ви натягаєте мене. Мій зір що-раз то мандрує до великих, жовтих коралів у руці грека. Він ними безпереривно гра ється, при тім не перериваючи собі розмови. —- Дивна привичка, думяю. Піз ніше довідуюсь, що це не індиві дуальна, а національна привичка- химера. Таке намисто всюди про дається, в склепах, в кіосках на вулиці, й принайменше що-п’я- тий стрічний грек ним забавляєть ся. Навіть монаха бачила при та кім зайнятті. —- Чому? — питаюсь у греків. — Ми за те не п’ємо, не кури мо — сміються. Не знаю, скіль ки в тому правди. Нарешті наш автобус закочу ється на поля Маратону. Вже по сьомій. При (брамі до табору вияв ляються, що в нас немає ні біле тів, ні перепусток. — >Ви нічого не говоріть, лиш тримайтесь мене, — попереджує нас грек і перепроваджує інас че рез всі скавтові „застави", як своїх дочок. У нього є офіційна перепустка. Входимо в скавтове місто. Від головної брами, при крашеної великанською емблемою лелії, до амфітеатру є аж сім кілометрів. Дорога провадить че рез плоску, суху рівнину, окру- жену перетнем темно-синіх гір. Одним боком табір приляг до мо ря. Якраз стало заходити яскра во-багряним світлом сонце. Воно лягає рожевими відтінками на об личчя людей, що з усіх напрям ків пливуть на площу відкриття. Деякі відважні машерують пішки всіх сім кілометрів, решта кори- (Докінчення на ст. 10) Н А Ш Е Ж И Т Т Я — Ж О В Т Е Н Ь , 1 9 6 3 7 Під кочюмнами Партенону M em bers of U krainian P last O rgani zation attended the IX Jam boree in Greece and visited the fam ous ruins of Akropolis
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
