Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Із Сзята Жінки-Героїні у Вилмінґтоні П-ні Олена Лотоцька, голова Централі СУА складає вінок перед картиною-символом From the M em orial Day in honor of heroic U krainian wom en in W ilm ing ton, Del.: The UNWLA P resident Mrs. H elen Lototsky deposits a w reath before the symbolic picture. гіршим ворогом був час; навіть при дуже натягнених обчисленнях зали шалось 4 тижні до підготовки свята. Мало! А тут ні диригента, ні хору! Але якось щасливо розв’язались наші проблеми: п-ні Ірина Щерба згоди лась провадити і вивчити жіночий хор, а пані доброї волі прирекли точ но ходити на проби. Так то знайшовся диригент і зав’язався наш хор у чи слі 11 пань. Підготовити багато пі сень ми не були в силі, бо, як я вже згадала, час був короткий. Тому щоб прикрасити і збагатити нашу програ му ми запросили п-ні Олену Лотоцьку та п-ні Вероніку Цегельську помогти нам, на що ці добрі пані згодились. Аж ось і 25-те лютого! Свято починалось молебнем до Пр. /['ви Марії за всіх страдальних наших сестер та панахидою за душі тих, що видержали до кінця. Молебень і пана хиду відправили о Степан Готра з Вилмінґтону та о. Лебедович із Че- саппк Ситі. Прийшовши до церкви та побачив ши чужі обличчя, я мало не зомліла з треми. Це 13 Відділ СУА з Честеру так численно відгукнувся на наше за прошення та під проводом своєї мі стоголови п-ні Михайлів приїхав нас піддержати. Признаюся, що молитва того дня не йшла мені гладко, а якісь уривані слова, що їх я тремтячи шепо тіла, мабуть були за успіх нашої ім прези. Ще ніколи не мала я такої треми! А вийшовши з церкви і поба чивши поблідлі лиця хористок, переко налася, що я не є вийнятком. Згуртувались ми за кулісами (всі, що мали виступати) і кожна по сво єму нервувалась: ця поблідла, та по червоніла, одна завзято мовчить, інша знов без упину говорить, щоб покри ти своє тремтіння. На диво наша ди- риґентка, що боялась за нас усіх, най- спокійніша і це нас підбадьорило. Ді лила з нами тривожне очікування й п-ні Цегельська та старалась піддер жати нас на дусі то погідною розмо вою, то сушеними сливками, що ма ють добре впливати на голос. Загля даємо крізь щілину на залю — повно. П. Матвійків при касі має задоволену міну. Слава Богу, що хоч публика є! Зачинаймо! На сцелу вийшла наша голова п-ні Ольга Гарванко, відкрила свято та по прохала п-ні Олену Лотоцьку до вступного слова. Ось наша щаслива голова вже за кулісами, а на сцені го лова СУА, спокійно, плавно, без най меншої затримки говорить. Дириґентка дала знак і за сценою співаємо „Ви жертвою в бою11... На залі глибока тиша... Пані голова СУА складає вінок у стіп героїнь. Дорога пані Лотоцька! Скільки то промов вона вже виголосила на різ них імпрезах! Скільки Відділів вря тувала своєю присутністю! І напевне ніколи нікому не відмовила поради, допомоги, доброго слова заохоти. На черзі — ми, хор. Непевно ви йшли ми на сцену: перед нами море голові Ні! Може тільки озерце, що в цю напружену хвилину видається нам морем. При фортеїпіяні п-ні Тамара Княгиницька. Акорд... Руки п-ні Щер би, мов сполошені птахи, злетіли вго ру: „Гей, сестри вгору очі...“ почина ємо. Голоси сопранів якісь немов то ненькі, а мій власний, тремкий, має чомусь закраску козячого. Тай не ди во! Вже в першій стрічці бачу докір ливий погляд Тамари і фортепіян за мовкає. Підвищили! прошибає думка свідомість. Нема ради! Мусимо „ви тягнути"! Коли скінчилась третя стро фа, ми з полегшою зникли за сценою. Тепер на вогонь поглядів вийшла п-ні Марія Дзюблик. Вона мала відчи тати доповідь про Олену Телігу, пера Ярослави Томич. Пані Маруся ще за дихана від хорового 'виступу, але ось вона вже опанувалась і заля з цікаві стю і співчуттям слухає про хоробре життя і відважну смерть Олени Теліги. Чи зі співчуттям? Ні! Олена Теліга не хоче співчуття, не потребує його, її життя, хай коротке, було повне; вона пережила кожну дорогоцінну хвилину вщерть. Сама вибрала шлях, яким пішла і на цьому шляху добро вільно віддала своє молоде життя. О- лені Телізі належиться подив! Подив для ЇЇ сили духа, для стійкосте ха рактеру, а не плаксиве співчуття! Скільки з нас мали б таку силу — глянути смерті просто в вічі і не зава гатись? Вона була така сама жінка, як і ми: відчувала біль, любила, вагалась, ма ла свої турботи і напевне хотіла жити. А однак — яка інша від нас! Коли при йняла обов’язок і відповідальність, то виконала його хоч ціною власного життя. А могла виїхати з Києва, коли ще не було запізно. І ще: вона знала, що її жде, а однак не завагалась. А ми? Гляньмо на себе! Нераз за недбуємо свої обов’язки просто тому, що „нам не хочеться", ображуємось за дурниці і .кидаємо роботу, яку зо бов’язались 'виконати. Ніхто не жадає від нас життя, але нарікаємо, коли прийдеться посвятити 2—3 години ча НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1962 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
