Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Із Сзята Жінки-Героїні у Вилмінґтоні П-ні Олена Лотоцька, голова Централі СУА складає вінок перед картиною-символом From the M em orial Day in honor of heroic U krainian wom en in W ilm ing ton, Del.: The UNWLA P resident Mrs. H elen Lototsky deposits a w reath before the symbolic picture. гіршим ворогом був час; навіть при дуже натягнених обчисленнях зали шалось 4 тижні до підготовки свята. Мало! А тут ні диригента, ні хору! Але якось щасливо розв’язались наші проблеми: п-ні Ірина Щерба згоди лась провадити і вивчити жіночий хор, а пані доброї волі прирекли точ но ходити на проби. Так то знайшовся диригент і зав’язався наш хор у чи слі 11 пань. Підготовити багато пі сень ми не були в силі, бо, як я вже згадала, час був короткий. Тому щоб прикрасити і збагатити нашу програ му ми запросили п-ні Олену Лотоцьку та п-ні Вероніку Цегельську помогти нам, на що ці добрі пані згодились. Аж ось і 25-те лютого! Свято починалось молебнем до Пр. /['ви Марії за всіх страдальних наших сестер та панахидою за душі тих, що видержали до кінця. Молебень і пана хиду відправили о Степан Готра з Вилмінґтону та о. Лебедович із Че- саппк Ситі. Прийшовши до церкви та побачив ши чужі обличчя, я мало не зомліла з треми. Це 13 Відділ СУА з Честеру так численно відгукнувся на наше за прошення та під проводом своєї мі стоголови п-ні Михайлів приїхав нас піддержати. Признаюся, що молитва того дня не йшла мені гладко, а якісь уривані слова, що їх я тремтячи шепо тіла, мабуть були за успіх нашої ім прези. Ще ніколи не мала я такої треми! А вийшовши з церкви і поба чивши поблідлі лиця хористок, переко налася, що я не є вийнятком. Згуртувались ми за кулісами (всі, що мали виступати) і кожна по сво єму нервувалась: ця поблідла, та по червоніла, одна завзято мовчить, інша знов без упину говорить, щоб покри ти своє тремтіння. На диво наша ди- риґентка, що боялась за нас усіх, най- спокійніша і це нас підбадьорило. Ді лила з нами тривожне очікування й п-ні Цегельська та старалась піддер жати нас на дусі то погідною розмо вою, то сушеними сливками, що ма ють добре впливати на голос. Загля даємо крізь щілину на залю — повно. П. Матвійків при касі має задоволену міну. Слава Богу, що хоч публика є! Зачинаймо! На сцелу вийшла наша голова п-ні Ольга Гарванко, відкрила свято та по прохала п-ні Олену Лотоцьку до вступного слова. Ось наша щаслива голова вже за кулісами, а на сцені го лова СУА, спокійно, плавно, без най меншої затримки говорить. Дириґентка дала знак і за сценою співаємо „Ви жертвою в бою11... На залі глибока тиша... Пані голова СУА складає вінок у стіп героїнь. Дорога пані Лотоцька! Скільки то промов вона вже виголосила на різ них імпрезах! Скільки Відділів вря тувала своєю присутністю! І напевне ніколи нікому не відмовила поради, допомоги, доброго слова заохоти. На черзі — ми, хор. Непевно ви йшли ми на сцену: перед нами море голові Ні! Може тільки озерце, що в цю напружену хвилину видається нам морем. При фортеїпіяні п-ні Тамара Княгиницька. Акорд... Руки п-ні Щер би, мов сполошені птахи, злетіли вго ру: „Гей, сестри вгору очі...“ почина ємо. Голоси сопранів якісь немов то ненькі, а мій власний, тремкий, має чомусь закраску козячого. Тай не ди во! Вже в першій стрічці бачу докір ливий погляд Тамари і фортепіян за мовкає. Підвищили! прошибає думка свідомість. Нема ради! Мусимо „ви тягнути"! Коли скінчилась третя стро фа, ми з полегшою зникли за сценою. Тепер на вогонь поглядів вийшла п-ні Марія Дзюблик. Вона мала відчи тати доповідь про Олену Телігу, пера Ярослави Томич. Пані Маруся ще за дихана від хорового 'виступу, але ось вона вже опанувалась і заля з цікаві стю і співчуттям слухає про хоробре життя і відважну смерть Олени Теліги. Чи зі співчуттям? Ні! Олена Теліга не хоче співчуття, не потребує його, її життя, хай коротке, було повне; вона пережила кожну дорогоцінну хвилину вщерть. Сама вибрала шлях, яким пішла і на цьому шляху добро вільно віддала своє молоде життя. О- лені Телізі належиться подив! Подив для ЇЇ сили духа, для стійкосте ха рактеру, а не плаксиве співчуття! Скільки з нас мали б таку силу — глянути смерті просто в вічі і не зава гатись? Вона була така сама жінка, як і ми: відчувала біль, любила, вагалась, ма ла свої турботи і напевне хотіла жити. А однак — яка інша від нас! Коли при йняла обов’язок і відповідальність, то виконала його хоч ціною власного життя. А могла виїхати з Києва, коли ще не було запізно. І ще: вона знала, що її жде, а однак не завагалась. А ми? Гляньмо на себе! Нераз за недбуємо свої обов’язки просто тому, що „нам не хочеться", ображуємось за дурниці і .кидаємо роботу, яку зо бов’язались 'виконати. Ніхто не жадає від нас життя, але нарікаємо, коли прийдеться посвятити 2—3 години ча НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1962 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
