Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2025
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
8 OUR LIFE • September-October 2026 наближається жіноча постать, вочевидь за милостинею. «Подайте, Христа ради!», — почув немічний, рипучий голос. Палиця по - між тим шукала виїмку, щоб спертися. Мав добре серце, тому одразу ж поліз до кишені за портмоне, щоб найшвидше завершити цей неприємний, несподіваний візит. Кілька мідяків успішно перекочували у тремтливу руку, підхоплені тонкими, брудними пальця - ми, що визирали з непомірно довгого рука - ва. Ще нижче зігнувшись до землі у поклоні, старчиха кілька разів подякувала. А тоді зі сміхом скинула хустку. — Таточку, Ви мене не впізнали! Мені вда - лося, таточку! Костянтин Костянтинович сторопіло ди - вився на свою доньку Марію і не вірив влас - ним очам. — О, Небо! Це ж треба так перевтілитися, так до невпізнання змінити голос! Серце його стверджувало, що наймолодша донька таки має вроджений талант, розгоряється у ній Божа іскра, а розум відмовлявся сприймати цю звістку. Навіть думки не припускав, що Марія може грати привселюдно на сцені: «Як?! У їхньому давньому, дворянському роді ніколи й ніхто штукарством не займався. То ж ганьба!». А вона просто робила те, що веліло серце. Багато читала, вигадувала п’єски, ставила їх до розмаїтих свят на імпровізованій сцені разом з учнями, вчила напам’ять вірші, писала свої. Викладач співу, котра навчала Марію у пансіоні, переконувала всіх, що юнку чекає висока сцена оперної діви у найкращих театрах. Хореограф у поміж часі, сплескуючи рука - ми, суперечила: «Ні, то балерина від Бога! Приди - віться до її пластики!». А юна Марія ставала навпроти старого дзеркала у старій, грубій рамі, що звідкись взялося у їхньому пансіонаті, і пильно вдивляючись у свої терново-ка - рі очі, тихо сама собі звірялася: «Буду актрисою! Буду!». Марія віддавалася сцені до запаморочення, до втрати свідомості. У першій своїй виставі, після пер - шого акту, заледве ступивши за куліси, вся обм’якла і втратила ґрунт під ногами. Хтось вчасно підхопив, хтось ніс краплі з водою, хтось подавав келих вина. Під час антракту віддихалася, вийшла до публіки в потрібний момент і відіграла так, що разом з нею плакав весь зал. Та ні, вона не грала — вона просто співала «Віють вітри, віють буйні» та плакала разом зі своєю Наталкою... У той вечір Петербурзький театр був заповнений вщент. А вона шукала в ньому тільки одну пару рід - них, незрадливих очей. У той момент грала тільки для нього, для таточка. Ні вік, ні статус не давали йому змоги пустити сльозу, а зрадливий клубок у горлі підступно не давав дихати. Опанував дихання, заледве дочекався завершення вистави, зайшов до неї за лаштунки: «Марія, сцена – то твоє!». Дав бла - гословення таланту, котрий не можна було не помі - тити. За нею в глядацькому залі стежили не одні зако - хані очі. Проте артилерійський офіцер Хлистов хо - див на всі вистави, захоплювався талантом і зумів переконати її у своїх почуттях, запропонувавши руку та серце. І Марія, котра, в першу чергу, хотіла бути вільною, позбутися батьківської опіки, грати на сце - ні, подорожувати, дала свою згоду. Після того як Марія Заньковецька в ролі Івги Цвіркунки в опереті (комічній опері) М. Лисенка та М. Старицького «Чорноморці», 1892 р.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
