Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
дерецький (до речі — українець за батьком). По няття геніяльности не окреслюється однозначно, але певним є, що воно вміщує в собі нове, вперше відкрите, те, що веде вперед. У нас напевно генієм був Шевченко, можливо — Франко, і Архипенко за міжнародним визнанням. Може були б ними Березовський і на межі XIX і XX ст. Січинський, але не мали умов для розвитку свого творчого потенціялу. Адже українці і в XX ст.не мали своїх оперних театрів, симфоніч них оркестрів, філярмоній. На одній із маштабних українських імпрез у США в 1989 p., де серед 5000 учасників було немало американців, з естради прозвучали такі слова: “ми маємо двох геніїв української нації, це Шевченко та ... Івасюк!” Таке ствердження може приголомшити кожного, хто хоч трохи знає українську культуру і музику. Боюсь, що американці мало знайомі з поезією Шевченка (дивімось на факти реально), а коли вони почули кілька пісеньок Івасюка, то не мали високого поняття про нашу націю. Не збираюсь тут знецінювати Івасюка — адже він став патріотичним символом. Історія все ставить на свої місця і колись розкриті факти його біографії скажуть самі за себе. Тут йдеться про музику — а це є кілька, давно вже не модних “шляґерів”. Зрозуміло, що українців захоплює “Червона рута” бо вона спирається на нашому фолкльорі. Але ж естрадна музика дуже швидко міняє своє обличчя — те, що любили в цьому жанрі наші батьки, чуже нам і цілком байдуже нашим дітям. Тому що саме естрадна “легка” музика є безпосереднім відбитком нашого життя і способу мислення, які щораз швидше, буквально що кілька років міняються, підлягають моді. Тільки клясична музика є незмінним здобутком нації, з якою рахуються інші народи. То ж радіймо вмінню наших естрадних му зикантів пристосовуватися до пануючої моди та ще й вносити у цей жанр певні українські риси. Але шануймо себе і не принижуймо свою культуру, вва жаючи це нашою етикеткою, нашою пропозицією для світу. Завершуючи ці роздуми оцінкою сучасної ситуації, треба мабуть почати від того, що першим українським композитором, якого твори стали відомими у широкому світі, був Василь Барвін ський. Сталося це мабуть тому, що його форте- піянні п’єси були опубліковані віденським “Універ сальним видавництвом” і у 1920-ті роки дійшли навіть до Японії. Варто також згадати, що за нахилом Барвінський був новатором, у перші роки XX ст. започаткував техніку письма, що тільки опісля стала відомою на Заході (це сонористика — на кілька років пізніше в американського компо зитора Коуела і метро-ритмічний спосіб розвитку у німецького композитора Бляхера, аж у 1950 році). Та Барвінський не опублікував своїх спроб і свідомо звернувся до українського фолкльору, вважаючи першою необхідністю створити націо нальний музичний фонд. XX сторіччя ставить українську музику на рівні з світовою. Ми маємо симфоністів Ревуцького і Лятошинського, остан нього також як автора опери “Золотий обруч” за Франком. Цікаво і повноцінно розвинулися всі жанри української музики. Вона йде в ногу не тільки з найновішими осягненнями сучасности. У галузі композиційної техніки українські творці вносять тут і своє нове слово. До найбільш відомих на Заході належать Сільвестров, Станкович, Скорик (у якого, до речі, вчилися найвизначніші композитори молодого покоління; тільки у Львові слід назвати Ланюка і Козаренка). Нарешті, треба згадати і зростаючу ролю жінок у музичній творчості. Дотепер існують теорії, що з будови мозку жінки виводять її неспромож ність створювати маштабні, логічно збудовані тво ри. Запереченням цього є недавно відкрита і дуже модна тепер хорова творчість німецької монахині раннього середньовіччя, Гільдеґарди. Це неодмінно засвідчує ролю сприяючих життєвих умов для освіти і творчости. І воно відноситься й до української музики в цілому. Вона розвивалася у час розквіту Київської Русі, мала свої проблеми в період вікової пригнічености і вибухнула високим полум’ям у наш час. Ми маємо не тільки компо зиторів, але й композиторок найвищого рівня. Згадаємо тільки одну — Лесю Дичко, яка є найвизначнішою представницею хорового жанру в українській музиці. Її перу належить також глибока духовна музика, літургії. Не можна забувати також українських композиторів діяспори. У США найціннішу духовну і взагалі вокальну музику пише Ігор Соневицький. Натомість Леонід Грабовський і Вірко Бапей є дуже сучасними за музичною мовою. В Парижі Мар’яна Кузана вважають французьким композитором, його твори виконуються там на телебаченні, по радіо, на оперній сцені. Але він написав і багато українських за тематикою — на тексти Шевченка, про чорнобильську трагедію. Це тільки окремі приклади сучасних творців. Українська нація має величезний творчий потенціял у галузі мистецтва, зокрема музики. Він розвивається навіть у важких умовах сьогодніш нього існування. Його треба не тільки підтримати, але й вміло популяризувати, виносити цю творчість у світ, друкувати її і виконувати, грати і співати, за писувати на платівках. Тому що культура, літера тура і мистецтво, зокрема музика, є тою основою, на якій збереглася українська нація, не загинула навіть у найважчі часи чужої неволі. НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1999 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
