Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
співацької освіти XVIII ст. у Глухові, звідки були забрані до Петербурзької придворної капелі. Не мали відповідних умов для своєї праці, були прини жувані, але принесли славу російській культурі, тому що Україна тоді своєї держави не мала. І тіль ки тепер ми можемо назвати речі своїми іменами і окреслювати Бортнянського і Березовського як “українських композиторів, що працювали в Росії”. Так вони подаються не тільки в наших енциклопедіях, але, що відрадно відзначити, і в деяких іноземних, зокрема, у Великій польській музичній енциклопедії 1979 року. До речі, тут мож на зробити порівняння з національною окресле- ністю Шопена, батько якого був французом, і композитор ціле зріле життя прожив у Парижі, але помимо певних спроб залучити його до фран цузької, а навіть до німецької (!) музики, він є поль ським композитором, про що свідчать як його музика, так особисті ствердження. У Бортнянського і Березовського теж твор чість свідчить про українські корені, але у XVIII ст. існувало поняття державности, а не націонапь- ности. Тут принагідно скажемо, що помимо україн ського походження і українського характеру музи ки Чайковського ми не можемо зарахувати його до нашої культури, оскільки він сам вважав себе росіянином (подібно як один з найбільших пись менників світу, Гоголь). Так само Мусоргський, ро сійський композитор опирає свою творчість у більшості на українських джерелах. Взагалі, наш фолкльор настільки яскравий, що проникає до всіх народів Заходу, до творчости і найвизначніших композиторів зокрема, Бетовена (через графа Ро- зумовського, сина українського гетьмана). Це тривало принаймні від кінця XVIII ст. і до сьогодні — від пісні “їхав козак за Дунай” до “Щедрика”. Та це вже інша тема. Повернемося до дальшого історичного роз гляду. Чи знаходиться українська музика від кінця XVIII ст. на рівні з західною? У пізньому середньо віччі занепад Русі через історичні обставини спри чинив відстань в часовому розвитку приблизно на два століття. Адже західна Европа мала у XVI ст. Палєстріну і Орляндо Ляссо. У XVII- му оперу та інструментальну творчість різних жанрів, а на Русі тільки з’явилася багатоголосна вокальна церковна музика. На межі XVIII та XIX ст. ця “відсталість” все ще існує; хоч Бортнянський і Березовський по дали достойні зразки опер, це сталося на півтора сторіччя пізніше західної Европи і вже тоді, коли відбулася реформа Ґлюка і тріюмфував Моцарт своїм “Дон Жуаном” і “Весіллям Фіґаро”. Що торкається інструментальних жанрів, то їх також започаткували Бортнянський і Бере зовський. Кінець XVIII ст. приносить першу україн ську симфонію — “невідомого автора”. Вона не ся гає рівня симфонічної творчости Моцарта і Гайдна, але є безсумнівно українською, спирається на фол- кпьорний матеріял. І нарешті, у 1950-ті роки з’яви лося велике відкриття — 21-ша симфонія Овся- нико-Куликовського 1809 року, повноцінний маш- табний твір, що виносив українську музику на світовий рівень. Симфонія була виконана, зафік сована, та через кілька років піднявся скан дальний шум. Музикознавець, який знайшов цю партитуру в одеському архіві (Овсянико-Кули- ковський був землевласником з цих околиць) зая вив, що цю симфонію він написав сам. Дотепер відгуки цього скандалу відзи ваються у широкому світі (у 1997 році про це писав німецький музикознавець). Тому слід нагадати, що у Києві і була зроблена перевірка — іспит відкривачу, чи то, за його твердженням, автору симфонії. Він не спроможний був нічого написати, ніякої мелодії, теми, не кажучи вже про величезну партитуру для оркестри. Так що йому не вдалося посміятися над українською культурою. У ХІХ-му сторіччі ми маємо вже багато композиторів і насамперед, клясика української музики Лисенка. Ми окреслюємо його як осново положника головних жанрів — опери, різних видів вокальної, а також інструментальної творчости, зокрема фортепіянної. Ще перед Лисенком Гулак- Артемовський створив “Запорожця за Дунаєм”, та це не була опера в повному розумінні, а “співогра”, де співи перемежовуються з розмовними діялога- ми. Вже у XX ст. Людкевич інструментував її нано во і дописав “турецьку” дію. Лисенко оформив музику “Натапки-Полтавки”, яка відноситься до цього ж жанру. Тому об’єктивно беручи, ми в ту епоху ще “відстаємо” на кілька десятиліть, бо XIX сторіччя є часом розквіту музики Австрії, Німеччини, Франції, Італії (Бетовен, ІІІуберт, Шуман, Ваґнер, Брамс, Берліоз, Бізе, Верді та багато інших). Поза тим, аж до XX ст. ми були цілком невідомими у світі. Опери Лисенка 2-ої половини XIX ст. (“Тарас Бульба”, “Різдв’яна ніч” та інші), Грандіозні вокально-сим- фонічні твори Людкевича початку XX ст. — “Кав каз” і “Заповіт” за Шевченком належать до вер шин української музики, але для сприйняття поза Україною вони є занадто окреслено національні, патріотичні. Зробімо порівняння. Дещо раніше виступили зі своїми операми представники інших слов’янських культур — Монюшко, Сметана, Двор- жак,але їх опери мало відомі у світі, також через суто національну тематику. Пробилися тільки дві російські — “Борис Годунов” і “Князь Ігор”. Оче видно, тут слід брати до уваги і маштаб таланту. У зв’язку з тим виникає питання геніяль- ности. Мусимо бути об’єктивні і ствердити, що українська музика генія ще не мала. Порівняймо — польська дала тільки Шопена, але не були ними ні Шимановський, ні сучасні Лютославський чи Пен- 4 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1999 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top