Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАТАЛІЯ ІЩУК-ПАЗУНЯК ДОКІЯ ГУМЕННА (1904—1996) Не всіма поміченим був відхід у вічність бл. п. Докії Гуменної. Дехто, правда, згадав про неї як про одну з багатьох, що вмирають, і їх смерть треба зареєструвати... Наш спізнений некролог має завдання пригадати читачам, що 4 квітня 1996 року відійшла з-поміж нас земних велика Людина, колос творчого труду з ши роким діяпазоном тематики. На основі пильних студій археології і етнології, Докії Гуменній вдалося проник нути у глибинні верстви ставання українського ет носу. Її письменницький талант і глибока вроджена інтуїція дали їй змогу влити життя у персонажі її повістей із прадавніх часів, а тим самим наблизити нас, читачів, до праукраїнської людини. Народилася Докія Гуменна 10 березня 1904 року в місті Жашкові на Київщині в родині хліборобів і підприємливих дрібних торговців. Була зв’язана з рідною природою серця України, де проходили давні вали-укріплення ще з доісторичних часів, згодом по новлені у X ст. князем Володимиром Великим. Ле генди про ті вали були живі у народній пам’яті, тож бабуся розказувала молоденькій Докії про напівле- ґендарні події давнини. Допитливий ум майбутньої письменниці домагався поживи-знання, — а що було перед тим?.. Це й стало генезою її творів. Докія запопадливо читала кожну книжку, яка попала їй у руки, тож батьки зрозуміли, що їй треба вчитися у середній школі. Далі вже керувала своїм життям Докія сама. У тяжких побутових умовах вчилася — закінчила Київський університет (тоді ІНО), пере сиджувала в бібліотеці, ходила на консультації й семінари відомих археологів Києва. Почався творчий процес. У постатях її сучасности вона бачила їхніх прапредків, вона чула їх мову, яку старалася відтво рити на основі звучання давніх слів і їх семантики та образности. У 1924 році дебютувала в літературі оповіданням ”В степу”. Незабаром її прийняли до літературного об’єднання ’’Плуг”. Як письменниця поїхала ”у від рядження” на Кубань, де жила серед селян і спосте рігала їх тяжке життя ”в комунах”, про що написала правду, зобразивши велетенський експеримент с о ц іа л із м у . Влада очікувала іншого репортажу — у схвальних тонах про нововведення в сільське госпо дарство. Відтоді почалося постійне цькування пись менниці. В середині 1930-их років Д. Гуменній заборонено друкуватися. Нужденне напівголодне існування не зламало, однак, ЇЇ волі говорити й писати тільки правду. Тож твори письменниці виношувалися в її мислі, уяві, пам’яті. Тим і була вона багата. Під час воєнних подій усвідомила вона можливість спізнати інше життя, де немає заборон, тож виїхала на Захід, не чекаючи повернення совєтської влади в Україну. Тяжке рішення — покидати, може, навіки рідну Укра їну, іти в невідоме, у ’’чужую чуженицю”. Та емігрантське життя стало порятунком для її творчости. Спочатку був Зальцбург, а потім Нью- Йорк — після інших міст Канади й Америки. Єдиним прагненням письменниці було писати, перелити в літературні твори-повісті велетенський багаж, при несений з України в її пам’яті, в усій її істоті. Назо- вімо хоча деякі з її 22-ох книжок, що вийшли друком поза межами України: ’’Діти Чумацького Шляху”, ’’Мана”, ’’Хрещатий Яр”, ’’Скарга майбутньому”, ’’Ми нуле пливе в прийдешнє”, ”Дар Евдотеї”, ’’Небесний змій”, ’’Прогулянка алеями мільйоноліть”, ’’Багато не ба”, ’’Вічні вогні Альберти”, ’’Серед хмаросягів”, ’’Жа доба”, ’’Благослови, мати”, ’’Внуки столітнього за порожця”. Так творчість письменниці пройшла у пошуках духовного життя предків. Вона дійсно наблизила до нас, її сучасників, давні забуті епохи. її творчість займе тривале місце в літературі України. Покищо наші сучасники в боргу перед великою письменницею. великою мірою є заслугою д-ра Оленки Певної. Українка д-р О. Певна є провідним експертом Метро- політен-музею у галузі візантійської культури і одні єю з головних організаторок виставки в її українській частині. Її перу також належить розділ у каталозі експозиції про українське мистецтво візантійського періоду. Як сказала мені заступниця головного куратора і провідна візантиністка Метрополітен-музею Гелен Еванс, українські експонати є одним із двох наріжних каменів усієї експозиції. Пояснюється це досить просто. Мозаїка була чи не головним різновидом мистецтва Візантії, і власне присутність мозаїчних зразків, які вціліли з Михайлівського Золотоверхого собору, дає нагоду ознайомитися з цим мистецтвом. Експонати, запозичені з українських музеїв, за сло вами Гелен Еванс, належать не лише до художньо найцінніших, вони критично важливі для всієї вистав ки. Без них виставка була б неповною, як і неповною лишалася донедавна у свідомості Заходу історія європейської цивілізації без її українського розділу. ’’Слава Візантії” відкриває перед здивованим погля дом широкої американської і міжнародної публіки першу і одразу таку величну сторінку цього розділу. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1997 7
Page load link
Go to Top