Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
’’ОДНІЄЮ ДОРОГОЮ ЙДУ — ТА Й УСЕ...” (Продовження. Початок у попередньому числі) МИКОЛА КАГАРЛИЦЬКИЙ Щоправда, війна й перше повоєнне десятиріччя згубно позначились на самопочутті художниці й на малю ванні. Вона втратила (їй усміхнулось коротке щастя любови) коханого Василя Маринчука, від якого наро дила сина Федора, померли батьки, мале дитя на руках, ще і в хаті мала щодень поратися, город обробляти... Скільки того діла лягло на немічну селянку! Не до малювання було! Та й кошти на папір, фарби, пензлі звідки могла взяти в ті напівголодні, напівхолодні сталін ські роки? Як вижила — один Святий знає. І все ж виборсалась із труднощів. І в Києві про неї згадали: взяли на виставки роботи 30-их років. Відтак, окрилена визнанням, майстриня знову запрацювала на всю потугу свого таланту — появилося її прізвище на шпальтах тодішньої всесоюзної і світової преси. Ніхто ніколи з журналістів-мистецтвознавців не засумнівався, що Марія Приймаченко — явище оригінальне, унікальне, ба навіть геніяльне. Не було визначної виставки в республіці, в колишньому Союзі, за рубежем, на якій би не експону валися її роботи. 60—80-ті роки — період злету таланту майстрині, бо ж на цьому шляху не мала попередників, а чи знайдуться гідні її генієві послідовники? В тому й таїна її малярства, що звичайний декоративний розпис вона піднесла до рівня геніяльности й осібно стала в ряд найвидатніших примітивістів світу і взагалі живописців із плянетарним ім’ям. Дуже цікаво сказали про неї з нагоди відзначення найвищою нагородою — Державною премією України ім. Т. Шевченка 1966 року за цикл робіт ’’Людям на радість” відомі художники — Микола Глущенко: ’’Людям на радість” —це симфонія радости, свято краси, пісня нашому сучасникові”; Василь Касіян: ”...в галузі декора тивних розписів стали своєрідною клясикою твори Марії Приймаченко”, а її творчість — то ’’материнська мова нашої культури”. Услід за Катериною Білокур (її вважали і досі офі ційно вважають представницею народного мистецтва!) вона другою була в народній мистецькій дідизні, яку 1970 року відзначено званням ’’Заслужений діяч ми стецтва”, а 1988-го — ’’Народний художник України”. А тим часом болотнянське життя майстрині про тікало в узвичаєному річищі й ритмі: турбот завжди багато, радощів мало. Щоправда, з появою в хаті зла- гідної невістки Катрі їй значно полегшало й на душі посвітліло. Хоч внуки й задавали клопотів, та то не біда — приємні. І малювання, малювання з ранку до вечора, доки сонечко ласкаве світло розсипало, якщо дозволяло здоров’я. А воно, надірване з дитинства, часто-густо кличе її на герць із хворобами, від яких нікуди не втекти, не заховатись. Та коли вони відступають — в творчості вона розквітає, про все на світі забуваючи. Та найкраще про себе розкаже кількома фразами вона сама: ”Ну, збиває трохи здоров’я. Ось так: коли дощ або сніг — так мучить, так крутить... Я все одно терплю, тримаюсь. Як тільки полегшає, так малюю — і все тоді забуваю. Я працюю. Ось там мені вся радість, вся радість...”. Мужня селянка, мужня творчість! Гляньте на станкові картини, панно художниці. Не знайдете в них нарікань на долю, дуже мало знайдете мінору, зате удозвіль доброти, співчуття, порядности, іскрометного сміху, лег кої іронії, а то й сарказму. Із якимось внутрішнім задоволенням і навіть викли ком самій собі, світові Марія Приймаченко малює спо чатку на білому тлі, а згодом на жовтих, зелених, черво них, синіх фонах чудернацьких звірів, птахів, поцяцько ваних зірочками, квіточками, дівчат із довгими косами, вусатих хлопців-козаків. І ці, на перший позір, простень кі, ба навіть примітивні малюнки з нескладними, але часто несподіваними, а тому й загадковими сюжетами, де яскраві, насичені, аж дзвінкі кольори не відстрашу ють, скорше приворожують до себе погляд, сприй маються в одному поетичному й стилістичному ключі. ’’Своє рідне роблю — та й усе, — висловлює як кредо художниця. — Бо це ж у нас в Україні віками робиться. Бо то ж усе вишите, красиве, і мені здається, що ніхто не повторить його ніде... Чужого не хапаю. Однією дорогою йду — та й усе...”. У цьому висловлюванні — пряма дорога до осягнен ня величі й простоти мистецтва художниці. На присут ності в фантастичних сюжетах традиційних елементів настінних розписів, орнаментальних мотивів і символів інших народних ремесел уже йшлося, їх чітко простежив і один з найсерйозніших дослідників творчости майст рині Володимир Данилейко у вступній статті до альбому ’’Марія Приймаченко”, що 1972 року вийшов у видав ництві ’’Мистецтво”. Дуже слушно він наголосив: Чайка на гніздечку. Seagull in a Nest. 8 НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1997 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top