Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
”Як традиція малювальництво Приймаченко пішло від народних розписів. У... її аркушах, як і в настінних розписах, знайдуться і зиґзаґи з їхньою симетрією (’’Со няшник”, ’’Чайка на гніздечку” чи ’’Соняшник із бджіл ками”), і неодмінні листки, древця, квіти, вазони, птахи, риби (’’Волошки в синій вазі”, ’’Квіти в синій вазі”, ’’Білі шавлії”, ’’Жоржина у вазоні”, ’’Пава на хмелю”), і попарні зображення пташок (’’Павичі серед квітів”, ’’Пісня про могилу Невідомого солдата”), і раціональність у розта шуванні елементів розпису, його ліній та кольорових плям, і як світ біле крейдяне тло, й інтенсивні незмішані фарби — наповнені, чисті, природні — одне слово, все те, що ’’народ зробив і виповів”. А скільки ще у роботах Марії Приймаченко елементів суто керамічних (розетка- хвіст і гребінь в аркушах ’’Дика курка у винограді” й ’’Звірі в гостях у Лева”), ткацьких (білі трикутники у малюнках ’’Роман та Оксана”, ’’Мавпа лікує ведмедя”) і т. ін. Вбачаємо й схожість равликоподібних рогів Прийма- ченкового солом’яно-жовтого ’’Бичка на прогулянці” (1938) із таким же рясновживаним у нашій прадавній кераміці символом древа життя...”. Висловивши ці думки, Володимир Данилейко поспі шає на захист оригінального самобутнього таланту бо- лотнянської майстрині й обумовлює необхідність народ них традицій в її письмі: ”І все ж цілком аркуші Марії Приймаченко не вкла даються в канони народно-мистецького традиціоналізму — вони витвори яскравої індивідуальности, витвори не повторні й навіть не повторювані самою авторкою, хоч, здавалося б, ще аркуш-два (а їх у неї сотні), й художниця випишеться, замкнеться в одноманітності орнаменталь них елементів та своїх квіток, птахів, звірів. Одначе щораз у неї нове розмаїття кольорів, ліній, нескінченне винахідництво у пошуках засобів передачі характеру зображуваного. І оте принагідне використання худож ницею традиційних в народі орнаментальних мотивів та символів — не така собі скуто етнографічна цитація, а засіб алегорії — задля змістовности, доступности її образотворчої мови мільйонам своїх ’’співрозмовників”. Цілком приймаючи спостереження та висновки Воло димира Данилейка, особливо наголошую: кращі твори Марії Приймаченко — то сплав конкретно народного, імпульсивно підсвідомого й небувало фантастичного як реального, викристалізованого в образах буйною казко вою уявою. Не дивно, що станкові картини з квітами — то уні кальний ботанічний сад стилізованої рослинности рідної землі — декоративні й орнаментальні водночас і по суті — геніяльний примітив. У них художниця йде від виши вання, петриківського розпису. Таких квітів немає в природі, а якщо і є, то далеко не такі, зате вони ніби проросли з люблячого серця. Обійміть поглядом її геніяльні ’’Квіти-оченята” (1965) і зіставте з квітковими натюрмортами Катерини Білокур. У богданівської самоуки квіти — найвище творіння при роди, очі землі, напрочуд земні, списані з натури й одухотворені поетичним серцем художниці. В Марії Прий маченко вони умовні, квіти-оченята, позбавлені реаль ного оточення, буття на землі, скорше вигадані й стилі зовані образи, своєрідні мультики, що бігають оченя тами, моргають на нас. Однак вони і в тої і другої Рожеві квіти у синій вазі. Flowers in a Vase. по-своєму прекрасні: у Білокур — це незбагненно оду хотворена, оромантизована краса натури, у Приймаченко — поезія декору, стилізації. І пригадайте висловлювання Марії Приймаченко: ”Я хочу зробити картину, де соняшники світлом сіяють, аж палахкотять, а бджоли (над ними) гудуть — голосять, медок із соняшників беруть і в вулик носять. А горох, горох угору поспішає, як льотчик, вгору все хоче, все вище й вище”. Прозовий і поетичний у народі образ соняшника переростає в художниці в національний символ буття народу, як, до речі, й калина. Аж полум’ям горять у неї предивні, гарячим серцем зроджені, композиції з червоними квітами — "Птах” (1962), ’’Жар-птиця у квітах” (1962), ’’Рожеві квіти у синій вазі” (1965), ’’Квіти у вазі” (1967), ’’Букет” (1970). Черво ний, рожевий кольори тут не контрастують, а в гармонії співживуть з іншими, надаючи роботам якогось таємни чого звучання, однак не містичного, а життєствердного, піднесеного. І цим вони приваблюють зір, буквально залюблюють у себе. Воістину одухотворене й поетичне в художниці пта шине царство в квітковому оточенні. ’’Зозуля на калині” (1962) — ніжно лірична мальовка, національна за духом і кольоритом, бо і зозуля і калина — усталені пісенні символи. Калина цвіте білопінно і вся композиція заво рожує вишуканістю білого, синього й чорного кольорів. По-особливому мисткиня любить своїх журавлів — ’’Буслики прилетіли” (1982), ’’Буслики” (1984), бо вони — миролюбні птахи, вісники весни й людського щастя. І все ж більше уваги болотнянська малярка приділяє звіриному царству, в яке органічно композиційно вплі таються і квіти, і птахи, і люди, якщо цього вимагає художницький задум. Чудернацькі звірі й птахи, неначе з інших плянет чи світил переселені на нашу грішну землю уявою художниці, зажили на її станкових карти нах і панно повноцінним звірино-людським життям, до національного характеру, звичаїв, традицій, вбрання безпосередньо причетні. Через натуру, поведінку, позу, жести птахів-звірів — у гущу народного життя, взаємин між людьми — такий основний зміст сюжетів-алегорій Марії Приймаченко. І що по-справжньому вражає, захоплює, зачаровує? Українізовані, олюднені, з вигадкою й бісером вплетені "НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1997 9
Page load link
Go to Top