Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
”Як традиція малювальництво Приймаченко пішло від народних розписів. У... її аркушах, як і в настінних розписах, знайдуться і зиґзаґи з їхньою симетрією (’’Со няшник”, ’’Чайка на гніздечку” чи ’’Соняшник із бджіл ками”), і неодмінні листки, древця, квіти, вазони, птахи, риби (’’Волошки в синій вазі”, ’’Квіти в синій вазі”, ’’Білі шавлії”, ’’Жоржина у вазоні”, ’’Пава на хмелю”), і попарні зображення пташок (’’Павичі серед квітів”, ’’Пісня про могилу Невідомого солдата”), і раціональність у розта шуванні елементів розпису, його ліній та кольорових плям, і як світ біле крейдяне тло, й інтенсивні незмішані фарби — наповнені, чисті, природні — одне слово, все те, що ’’народ зробив і виповів”. А скільки ще у роботах Марії Приймаченко елементів суто керамічних (розетка- хвіст і гребінь в аркушах ’’Дика курка у винограді” й ’’Звірі в гостях у Лева”), ткацьких (білі трикутники у малюнках ’’Роман та Оксана”, ’’Мавпа лікує ведмедя”) і т. ін. Вбачаємо й схожість равликоподібних рогів Прийма- ченкового солом’яно-жовтого ’’Бичка на прогулянці” (1938) із таким же рясновживаним у нашій прадавній кераміці символом древа життя...”. Висловивши ці думки, Володимир Данилейко поспі шає на захист оригінального самобутнього таланту бо- лотнянської майстрині й обумовлює необхідність народ них традицій в її письмі: ”І все ж цілком аркуші Марії Приймаченко не вкла даються в канони народно-мистецького традиціоналізму — вони витвори яскравої індивідуальности, витвори не повторні й навіть не повторювані самою авторкою, хоч, здавалося б, ще аркуш-два (а їх у неї сотні), й художниця випишеться, замкнеться в одноманітності орнаменталь них елементів та своїх квіток, птахів, звірів. Одначе щораз у неї нове розмаїття кольорів, ліній, нескінченне винахідництво у пошуках засобів передачі характеру зображуваного. І оте принагідне використання худож ницею традиційних в народі орнаментальних мотивів та символів — не така собі скуто етнографічна цитація, а засіб алегорії — задля змістовности, доступности її образотворчої мови мільйонам своїх ’’співрозмовників”. Цілком приймаючи спостереження та висновки Воло димира Данилейка, особливо наголошую: кращі твори Марії Приймаченко — то сплав конкретно народного, імпульсивно підсвідомого й небувало фантастичного як реального, викристалізованого в образах буйною казко вою уявою. Не дивно, що станкові картини з квітами — то уні кальний ботанічний сад стилізованої рослинности рідної землі — декоративні й орнаментальні водночас і по суті — геніяльний примітив. У них художниця йде від виши вання, петриківського розпису. Таких квітів немає в природі, а якщо і є, то далеко не такі, зате вони ніби проросли з люблячого серця. Обійміть поглядом її геніяльні ’’Квіти-оченята” (1965) і зіставте з квітковими натюрмортами Катерини Білокур. У богданівської самоуки квіти — найвище творіння при роди, очі землі, напрочуд земні, списані з натури й одухотворені поетичним серцем художниці. В Марії Прий маченко вони умовні, квіти-оченята, позбавлені реаль ного оточення, буття на землі, скорше вигадані й стилі зовані образи, своєрідні мультики, що бігають оченя тами, моргають на нас. Однак вони і в тої і другої Рожеві квіти у синій вазі. Flowers in a Vase. по-своєму прекрасні: у Білокур — це незбагненно оду хотворена, оромантизована краса натури, у Приймаченко — поезія декору, стилізації. І пригадайте висловлювання Марії Приймаченко: ”Я хочу зробити картину, де соняшники світлом сіяють, аж палахкотять, а бджоли (над ними) гудуть — голосять, медок із соняшників беруть і в вулик носять. А горох, горох угору поспішає, як льотчик, вгору все хоче, все вище й вище”. Прозовий і поетичний у народі образ соняшника переростає в художниці в національний символ буття народу, як, до речі, й калина. Аж полум’ям горять у неї предивні, гарячим серцем зроджені, композиції з червоними квітами — "Птах” (1962), ’’Жар-птиця у квітах” (1962), ’’Рожеві квіти у синій вазі” (1965), ’’Квіти у вазі” (1967), ’’Букет” (1970). Черво ний, рожевий кольори тут не контрастують, а в гармонії співживуть з іншими, надаючи роботам якогось таємни чого звучання, однак не містичного, а життєствердного, піднесеного. І цим вони приваблюють зір, буквально залюблюють у себе. Воістину одухотворене й поетичне в художниці пта шине царство в квітковому оточенні. ’’Зозуля на калині” (1962) — ніжно лірична мальовка, національна за духом і кольоритом, бо і зозуля і калина — усталені пісенні символи. Калина цвіте білопінно і вся композиція заво рожує вишуканістю білого, синього й чорного кольорів. По-особливому мисткиня любить своїх журавлів — ’’Буслики прилетіли” (1982), ’’Буслики” (1984), бо вони — миролюбні птахи, вісники весни й людського щастя. І все ж більше уваги болотнянська малярка приділяє звіриному царству, в яке органічно композиційно вплі таються і квіти, і птахи, і люди, якщо цього вимагає художницький задум. Чудернацькі звірі й птахи, неначе з інших плянет чи світил переселені на нашу грішну землю уявою художниці, зажили на її станкових карти нах і панно повноцінним звірино-людським життям, до національного характеру, звичаїв, традицій, вбрання безпосередньо причетні. Через натуру, поведінку, позу, жести птахів-звірів — у гущу народного життя, взаємин між людьми — такий основний зміст сюжетів-алегорій Марії Приймаченко. І що по-справжньому вражає, захоплює, зачаровує? Українізовані, олюднені, з вигадкою й бісером вплетені "НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1997 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
