Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
’’ОДНІЄЮ ДОРОГОЮ ЙДУ — ТА Й УСЕ...” (Продовження. Початок у попередньому числі) МИКОЛА КАГАРЛИЦЬКИЙ Щоправда, війна й перше повоєнне десятиріччя згубно позначились на самопочутті художниці й на малю ванні. Вона втратила (їй усміхнулось коротке щастя любови) коханого Василя Маринчука, від якого наро дила сина Федора, померли батьки, мале дитя на руках, ще і в хаті мала щодень поратися, город обробляти... Скільки того діла лягло на немічну селянку! Не до малювання було! Та й кошти на папір, фарби, пензлі звідки могла взяти в ті напівголодні, напівхолодні сталін ські роки? Як вижила — один Святий знає. І все ж виборсалась із труднощів. І в Києві про неї згадали: взяли на виставки роботи 30-их років. Відтак, окрилена визнанням, майстриня знову запрацювала на всю потугу свого таланту — появилося її прізвище на шпальтах тодішньої всесоюзної і світової преси. Ніхто ніколи з журналістів-мистецтвознавців не засумнівався, що Марія Приймаченко — явище оригінальне, унікальне, ба навіть геніяльне. Не було визначної виставки в республіці, в колишньому Союзі, за рубежем, на якій би не експону валися її роботи. 60—80-ті роки — період злету таланту майстрині, бо ж на цьому шляху не мала попередників, а чи знайдуться гідні її генієві послідовники? В тому й таїна її малярства, що звичайний декоративний розпис вона піднесла до рівня геніяльности й осібно стала в ряд найвидатніших примітивістів світу і взагалі живописців із плянетарним ім’ям. Дуже цікаво сказали про неї з нагоди відзначення найвищою нагородою — Державною премією України ім. Т. Шевченка 1966 року за цикл робіт ’’Людям на радість” відомі художники — Микола Глущенко: ’’Людям на радість” —це симфонія радости, свято краси, пісня нашому сучасникові”; Василь Касіян: ”...в галузі декора тивних розписів стали своєрідною клясикою твори Марії Приймаченко”, а її творчість — то ’’материнська мова нашої культури”. Услід за Катериною Білокур (її вважали і досі офі ційно вважають представницею народного мистецтва!) вона другою була в народній мистецькій дідизні, яку 1970 року відзначено званням ’’Заслужений діяч ми стецтва”, а 1988-го — ’’Народний художник України”. А тим часом болотнянське життя майстрині про тікало в узвичаєному річищі й ритмі: турбот завжди багато, радощів мало. Щоправда, з появою в хаті зла- гідної невістки Катрі їй значно полегшало й на душі посвітліло. Хоч внуки й задавали клопотів, та то не біда — приємні. І малювання, малювання з ранку до вечора, доки сонечко ласкаве світло розсипало, якщо дозволяло здоров’я. А воно, надірване з дитинства, часто-густо кличе її на герць із хворобами, від яких нікуди не втекти, не заховатись. Та коли вони відступають — в творчості вона розквітає, про все на світі забуваючи. Та найкраще про себе розкаже кількома фразами вона сама: ”Ну, збиває трохи здоров’я. Ось так: коли дощ або сніг — так мучить, так крутить... Я все одно терплю, тримаюсь. Як тільки полегшає, так малюю — і все тоді забуваю. Я працюю. Ось там мені вся радість, вся радість...”. Мужня селянка, мужня творчість! Гляньте на станкові картини, панно художниці. Не знайдете в них нарікань на долю, дуже мало знайдете мінору, зате удозвіль доброти, співчуття, порядности, іскрометного сміху, лег кої іронії, а то й сарказму. Із якимось внутрішнім задоволенням і навіть викли ком самій собі, світові Марія Приймаченко малює спо чатку на білому тлі, а згодом на жовтих, зелених, черво них, синіх фонах чудернацьких звірів, птахів, поцяцько ваних зірочками, квіточками, дівчат із довгими косами, вусатих хлопців-козаків. І ці, на перший позір, простень кі, ба навіть примітивні малюнки з нескладними, але часто несподіваними, а тому й загадковими сюжетами, де яскраві, насичені, аж дзвінкі кольори не відстрашу ють, скорше приворожують до себе погляд, сприй маються в одному поетичному й стилістичному ключі. ’’Своє рідне роблю — та й усе, — висловлює як кредо художниця. — Бо це ж у нас в Україні віками робиться. Бо то ж усе вишите, красиве, і мені здається, що ніхто не повторить його ніде... Чужого не хапаю. Однією дорогою йду — та й усе...”. У цьому висловлюванні — пряма дорога до осягнен ня величі й простоти мистецтва художниці. На присут ності в фантастичних сюжетах традиційних елементів настінних розписів, орнаментальних мотивів і символів інших народних ремесел уже йшлося, їх чітко простежив і один з найсерйозніших дослідників творчости майст рині Володимир Данилейко у вступній статті до альбому ’’Марія Приймаченко”, що 1972 року вийшов у видав ництві ’’Мистецтво”. Дуже слушно він наголосив: Чайка на гніздечку. Seagull in a Nest. 8 НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1997 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
