Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ділами збагатили нашу Церкву — це сини Чину Свя того Василія Великого. Своєю працею і своїм пра ведним життям вони по-геройськи засвідчили вір ність Христовій Церкві та стали вірними захисниками Берестейської Унії, згідно з бажанням Христа Спа- сителя: ’’Щоб усі були одно” (Ів. 17, 21). Однак присвятімо нашу увагу незрівнянній по статі Слуги Божого Митрополита Андрея. Він від ранніх своїх літ був людиною справжнього Божого поклику до великої місії в нашій Церкві. Подібно, як святий Василій Великий, він походив із багатої, високоосвіченої, релігійної та традиційної української родини Шептицьких. Від дитинства Роман чув у своєму серці голос Божого поклику. Незважаючи не деякий опір свого батька, графа Шептицького, він відчував нестримне бажання стати монахом василіянином. Його замір піддержувала його побожна мати Софія, з роду Фредрів. Отже, Роман походив із графського роду, перед яким блистіла світська кар'єра, але, почувши в своєму серці Божий поклик до служіння Богові, незважаючи на всі свої фізичні, духовні, інтелектуальні прикмети та родинний матеріяльний добробут, не завагався покинути все і піти за Божим покликом, стати мона хом василіянином та посвятити свої великі здібності своїй Церкві та своєму народові. Як колись євангельський юнак, почувши в своєму серці Божий поклик до кращого життя, Роман спитав Христа: ’’Господи, чого бажаєш, щоб я вчинив?” А Господь відповів йому в його душі: ’’Покинь батька й матір, братів і свій дім, свій обряд, свої звичаї, іди до нового життя, до чужих людей та візьми мій хрест на свої рамена. Зазнаєш посуджень, підозрінь, людської погорди, але іди за мною, бо я тебе кличу і служи тимеш мені аж до смерти, а може й мученицької”. Хоч Роман був багатий, Божий поклик, не засмутив його. Він радо рішився піти дорогою богопосвятного життя. Цей Божий поклик став ціллю його життя. Під час однієї із своїх подорожей, перед Служ бою Божою в Устробній, Роман признався своїй матері: ’’Мамо, я вже постановив, що буду василія нином, напишу до тата і вступлю до новіціяту”. Задум стати василіянином не сходив із думки Романа. Відвідавши Добромильський монастир 21 червня 1887 року, він писав у листі до своєї матері: "Дорога мамо! Ось я вже у Добромилі й чуюся такий щасливий, такий спокійний, що не можу навіть сумні ватися, що тут є моє властиве місце. Отець Яцков- ський приїхав до Добромиля зі мною вчора пополуд ні. Після вечері я познайомився з василіянами, які зробили на мене дуже гарне враження, почуваюся тут немов би в себе дома. Я очарований Добромилем і василіянами, можу лише дякувати Господеві за це. Він такий добрий для мене”. Наступного року в Римі, під час авдієнції, Свя тіший Отець Папа Лев XIII, довідавшись від мами, що Роман хоче стати монахом, сказав до Романа: ’’Отже, Ви хочете стати монахом?” Роман відповів: "Так, Ваша Святосте, я хочу стати василіянином”. — ”Це тішить мене! Чи давно вже відчуваєте це покли кання?” — ’’Майже від дитинства”. Врешті ця давня мрія 23-річного Романа стала дійсністю. 28 травня 1888 року він вступив до нові ціяту в Добромилі. Чотири роки пізніше, 10 вересня 1892 року, він, як новоієрей о. Андрей, у рідному селі Прилбичах відправив свою ’’приміцію” — першу урочисту Службу Божу. Незабаром потім настоятелі призначили його магістром добромильського нові ціяту — щойно відновленого Василіянського Чину, а відтак ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові. Після шістьох років ревної душпастирської праці о. Андрей Шептицький на 34 році життя став єпи скопом Станиславівської єпархії. З яким ставленням новий Владика почав своє пастирське служіння свід чить його перше звернення до вірних Станиславів ської єпархії: "Я з приказу Христа маю бути не тільки вашим братом, але вашим пастирем, вашим батьком; маю лише для вас жити, для вас із усього серця, з усієї душі працювати, для вас посвятити все моє життя, та за вас, як буде потрібно, життя своє покласти”. Вірні Станиславівської єпархії недовго раділи своїм молодим і ревним пастирем, бо після смерти митрополита Юліяна Куйловського, на початку 1901 року, Владику Андрея Святіший Отець Папа Лев XIII призначив митрополитом Львівської Архиепархії. Тут протягом 44 років Митрополит Андрей розгорнув своє зразкове служіння, яке обнімало всю Українську Католицьку Церкву в Україні та й на поселенні. Він двічі, в 1910 і 1922 роках, відбув пастирську ’’візи тацію” серед наших поселенців у З’єднаних Стейтах Америки і Канади, а в 1923 році серед наших вірних у Бразилії та в Арґентині. Як людина Божа, яку Господь вибрав і послав до великого діла, він протягом усього свого життя був справжнім слугою Божим, своєї Церкви і свого народу. У цьому йому допоміг його широкий світо гляд, який охоплював усі потреби Церкви і народу, його сильна воля, невтомна активність, непохитна відвага, невгасимий ентузіязм, організаторський та лант та письменницька здібність. Головним рушієм його діяльности було, переду сім, його духовне і чеснотливе життя, яке видніє в його різноманітних, зокрема душпастирських, по сланнях. У всіх ділянках він проявив себе ревним пастирем, що готовий був кожної хвилини віддати своє життя за Церкву та за свій народ. Своїм пра ведним життям він здобув собі признання й пошану не тільки серед свого духовенства та вірних, але теж серед людей інших віросповідань та політичних течій. Як душпастир і провідник, він був чуйний на кожну 2 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1994 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top