Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ДО КОШИКА ІСТОРІЇ Ладя Могипянська Ladia Mohylanska НАТАЛІЯ КУЗЯКІНА ЖІНКА, ЯКІЙ НЕ ПОЩАСТИЛО З людей, які ще особисто пам’ятають радянські табори 20-их років, хто зна, чи й набереться нині десяток-другий? Спогади академіка Дмитра Ліхачова ’’Бесіди з минулих літ” (В-во ’’Наше наследие”, Москва, 1993) чи не останнє публічне свідчення старої людини про ті часи. Для нас книжка цінна тим, що кілька абзаців автор присвятив Ладі Могилянській, поетесі, яку разом з іншими чернігівськими й київськими інтелі гентами заарештували 1930 року. ҐПУ замислило створити у затишному Чернігові контрреволюційне підпілля, нібито споріднене з СВУ. Талановита мо лодь дістала по 5— 10 років таборів і помандрувала на Північ (В. Савенок називає цифру коло 170 осіб). Так у соловецькому Кремлі з’явилася прикметна жіноча постать — блакитноока, струнка жінка у роз квіті сил, одягнена, за тодішньою модою, у коротку спідницю та білу блюзку з виложистим коміром ’’апаш”. Коротка стрижка ’’фокстрот” підкреслювала енергійність її вдачі, та й минув їй тільки 30-й рік. Жила вона, певно, у жіночому двоповерховому кор пусі (колись у ньому був монастирський готель) — пофарбований нажовто, він стоїть і досі. Нова друкарка поспішала зранку на пристань, у великий будинок управління. Незабаром у цьому ж будинку Ладя Мигилянська знайшла симпатичних їй людей — ’’контрреволюціонерів” (каерів), що пра цювали у кімнаті з дивною назвою ’’Крімкаб”. То був кабінет вивчення кримінальних злочинців — щаслива форма фізичного й духовного порятунку для групи інтелігентів. А об’єктом їх соціяльно-психологічних досліджень стали переважно підлітки, молодь (шпа- на, блатні, вуркагани). На той час особисте знайомство із "шпаною” стало для Ліхачова, як він згадує, великою емо ційною травмою; побачивши, як по-звірячому живуть занедбані підлітки, він тяжко захворів. Не відаємо, яке враження справило середовище вуркаганів на Могилянську, та знаємо, у який спосіб вона ряту валася. За словами Ліхачова, вона записувала пісні того середовища. ’’Жвава, метка, дотепна, вона захопи лась піснями вуркаганів і відразу справила велике враження на нашу молодь. Поширилась хвороба, яку ми прозвали ’’ладоманією”... Я запам’ятав одну із записаних нею пісень ’’Стоїть фраєр на фасоні” (фраєр — засуджений за побутові злочини, непро фесійний злодій. — Н. К.), на мотив ’’Позабули та й кинули...” Цю пісню я звично наспівував”. Зусилля ’’Крімкабу” мали свої наслідки, підліткам, для яких перед приїздом Горького збудували новий барак, стало легше. Барак зберігся. Дивно нині вигля дає ця дерев’яна розвалюха із телевізійними хреста ми на даху, в якій і досі мешкають люди! Образ ефектної, принадної жінки, як він за пам’ятався Ліхачову, відповідав розквітові жіночих річник ’’Ж інки”, що зберігся, це ж історичні мате- ріяли, які ні в кого не будили і, як переконуюся, не будять найменшого зацікавлення. Але, либонь, ці матеріяли, як і цілий вклад праці мами у розвиток Союзу Українок, в успіх Жіночого Конґресу 1934 року, чи інше, нікому із тих, що тепер задивлені в себе і свою діяльність, не є потрібні. Не дивує мене, отже, що мама з огірченням до всього виключила себе цілковито із якогонебудь гро мадського життя зі своїми 70-ми уродинами, і аж до смерти в 1982 р. прирекла себе до повної ізоляції, спілкуючись тільки з найближчими членами родини. її відхід з цього світу був також незавваженим. Відзначив його лише давній добрий друг пера ред. Іван Кедрин спомином на сторінках ’’Свободи”, але ніхто із жіноцтва не згадав окремо цієї вийнятково)' жінки, що в ролі заступниці славної Мілени вико нувала багато років величезну організаційну оранку на жіночому і громадського-політичному відтинку, цікава доля якої на тлі бурхливих подій з історії нашого народу якось вмістилася у тих сто роках, що минули від часу її народження. Чи це варто забути і загребати ”ад акта” з заложення, що все почалося від Мілени, а продовжується тільки з ім’ям Атени? ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1994 9
Page load link
Go to Top