Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ ГОЛОС ТАЛАНТУ, МУЖНОСТИ І ЛЮБОВИ Так само, як і Гоголь в літературу, Довженко прийшов в кінематограф як Бог. Невситимий і невси пущий його талант дав змогу кінематографу ще на порі становлення відразу ж сягнути своїх золотих вершин. І ті золоті, створені Довженком вершини не перевершив ніхто. Провівши як режисер-початківець певну кінема тографічну розвідку, зробивши за один рік три справ ді фахові фільми, він, 33-річний, знімає ’’Звенигору” і являє цим фільмом мистецьке чудо. Таким чином, в Україні з’являється кінорежисер, якого світовий кіне матограф відразу поставив у свій перший елітний ряд. Відтоді всі Довженкові фільми — це не лише його нова власна мова в новому мистецтві, але й неповторний дух його неповторного народу. Довжен ко — єдиний у тодішньому світовому кінематографі автор, який заговорив на екрані властивими лише йому живими, а не схоластичними образами. В усіх його фільмах б’ється ранима душа нетерплячої в своїй любові людини. Ось тут він увесь: свобода його і його народу. Протягом кількох тисячоліть культурної історії України, саме Довженко, завдяки кінематографу, представив її перед очі країн Старого й Нового світу. Саме завдяки Грандіозному талантові Довженка на роди світу познайомилися з Україною. І коли його фільм ’’Земля” на кіноконференції у Брюсселі був визнаний як один із найкращих кінофільмів усіх часів і народів, і коли, зокрема, Чарлі Чаплін сказав, що слов’янство в особі Довженка дало світові винятко вого художника екрану — мислителя і поета, то це означає, що талант українського Мистця стоїть по ряд з найбільшими талантами, які має людство. Го- мером XX століття французька преса назвала його не випадково і не даремно. Довженко взяв розгін по собі — всеосяжний й глибокий. Як і розкішному Гоголеві, все було під владне йому. Його художня палітра не знала меж — усе, чим багата була людська натура, під його погля дом ставало мистецтвом. От саме за це його й били. Били після кожного фільму. Йому не прощали його таланту. Йому не прощали його народу, чиє ім’я він мав за гордість і честь. Його замовчували за життя і після смерти. З нього здирали шкіру живцем. Наведу один лише приклад. Москва, Кремль, 31 січня 1944 p., засідання Політбюра. Веде засідання Сталін. Присутні Молотов, Маленков, Берія, Мікоян, Хрущов, Щербаков. Під стіною сидить Довженко. Сталін (цитую за стенограмою): ’’Ваш сценарій ’’Укра їна в огні” — це спроба ревізувати ленінізм, це виступ проти нашої партії, проти радянської влади, проти колгоспного селянства, проти нашої національної політики. Це ворожий виступ, який має на меті проревізувати ленінізм. Що автор озлоблений, свід чать такі факти: характерно, що ні одного позитив ного героя у сценарії нема... Ви послухайте, як автор представляє радянських людей. Він вивів тип ра дянського працівника — голови сільради зі суцільно від’ємними якостями, вивів дурня, ледаря, неробу. При чому цього неробу, дурака, за словами автора, поставила партія. Тут автор виступає прямо проти радянських людей”. Після такого ’’обговорення” сценарію "Україна в огні” Довженка відпустили з Кремля додому. Жи вим. Рівно через рік він у ’’Щоденнику” запише: "Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди й зла”. Довженко чекав розправи. Та Сталін його не роз стріляв і, на мою думку, ось чому. "Батько народів” знав ціну своїм славословам, — як письменникам, так і кінорежисерам. Він знав, що ці складачі од на його честь не дорівнюють за талантом Довженкові. Сталін мав надію, що рано чи пізно, а така глиба, як Довженко, все ж таки зробить про нього фільм. І цей кінофільм буде жити віки. Сталін тримав Довженка живим собі про запас. І Довженко ’’справдив” його сподівання. Він справді обезсмертив його. Того ж 1945 року в своєму "Щоденнику” Довженко поставив Сталіну точну діяг- нозу: "Знай, якби ти був навіть Богом, то і тоді я би не повірив тобі, бо ім’я тобі — випадок”. Випадок! Сталін — випадковість, казус, епізод! Не золотий, не бронзовий, не Гранітний монумент на всіх вулицях і площах імперії, а жалюгідний чоловічок-тиран, ім’я якому — випадок, казус!.. Довженко Сталіна визна чив саме у рік найвищого злету генералісимуса, коли за порухом його лише пальця виселяли у безвість цілі народи!.. Уявляю собі обличчя Довженка тієї миті, коли він так про Сталіна написав. Так міг на писати лише пророк-ясновидець. Услід за сталінським присудом тероризувати Дов женка розпочали відкрито. Із 259-ти українських письменників на той час — 1944 рік — залишилося лише 36. 223 письменники Сталін уже замордував. Підійшла черга йти на плаху Довженкові. Особливо ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1994 13
Page load link
Go to Top