Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВІТА Є М О ! Вітаємо новообрану головну директ орку Ін ст и т ут у Кат ехит ок Серця Ісусового у Б разилії Ольгу Корчаґін та б а ж а є м о їй Б о ж о г о благословення у п ’ят ирічній каденції! Ольга — перша стипендіятка СУА, яка закінчила вищі студії у Бразилії. її спонсорами були подружжя Ярослав і Дарія Говиковичі з Огайо. Опісля добродій Микола Бойчук з Нью-Джерзі оплатив їй педагогічні курси в УВУ. Останні двадцять років вона була директоркою інтернату колеґії св. Ольги у Прудентополі, Парана, Бразилія, де вчаться дівчата українського походження. О. Корчаґін викладала також українську мову в духов них українських католицьких семінаріях у Куритибі та Прудентополі. Під її наглядом, завдяки меценатам Миколі та Мей Бойчукам, збудовано новий інтернат у Прудентополі. Екзекутива Союзу Українок Америки Зліва: Надія Корчаґін, Дарія Говикович, Ольга Корчаґін. From left, Nadia Korczagin, Daria Howykowych, Olga Korczagin. ОЛЬГА КОРЧАҐІН ІН Т Е Р Н А Т — Д О Р О Г А В Ж И Т Т Я На початках організованого життя українців у Бразилії відчувалася гостра потреба інтернатів для підростаючого покоління. Велика кількість українців поселилася в селах, хуторах, джунглях, де взагалі не було ніяких шкіл. Віддаленість поселень від міста та одне від одного змушувала батьків, які бажали від дати дітей до школи, залишати їх у бразильських інтернатах. Ці інтернати були поширеними і модними, вони поділялися на урядові, духовні та харитативні. Заможніші родини різних національностей, що жили у Бразилії, віддавали дітей на виховання до інтернатів, які мали звичайно і школу. Звідси і назва — колеґії. Перші українські переселенці теж посилали дітей на виховання і вишкіл до інтернатів. Але на це мали можливість заможніші і чільніші родини, в чому до помагали їм священики, дбаючи про добрий вибір, узгодження, а часом і влаштування відвідин роди чами. Та зберегти в тих інтернатах наше, українське, ставало щораз трудніше. Все більше відчувалася потреба мати свої національні інтернати, і виникла проблема кому і як займатися і утримувати їх. Першим, хто відважився зайнятися цим, був отець Роґа, український священик, який народився в Бра зилії і виховувався в латинській семінарії. Він за початкував Малу семінарію св. Йосифа в Пруденто полі і дальші інтернати почали своє існування в ду ховних спільнотах. Цим займалися Сестри Служеб- ниці, Катехитки Серця Ісусового, Сестри св. Анни, Сестри св. Йосифа та Василіянки. Крім перебування у шкільному часі, інтернати ще давали можливість студентам вивчити українську мову. Коли звертали увагу на когось, хто більше озна йомлений з українськими справами, культурою, вия влялося, що він виховувався в інтернаті. Інтернат своєю структурою завжди дбав про розвиток і пле кання української національної культури і в ньому завжди був хтось зі старших емігрантів, який знав і цінив українську мову, обряди, звичаї. Ці люди підтри мували постійний контакт з молодими вихованцями, молодь мала добрий приклад, а з часом стажувалася в ролі виховників. Церква, обряд, звичаї — це те, чого шукають українські родини, але чим часто нехтують чужинці. До прийняття в інтернат звичайно були і є певні умови — обов’язкова приналежність до української національности. Практика показала, що інші національності краще відокремлювати. Було б дивним не бажати мати мо лоду зміну, не заохочувати її на покликання до ду ховного стану та виховувати її у релігійному дусі з поглядом на лідерів у громаді. Щоб мати лідерів у громаді, церковна ієрархія і духовні особи дбають, щоб на місцях були батьки і матері, які служили б церкві, священикові, провадили спільноту. Для цього заохочували родини віддавати дітей на виховання до інтернатів, щоб у майбутньому було кому займатися цими справами. Свідомі родини заохочуть своїх дітей змалку до навчання в інтер натах, бо хочуть бачити їх посвяченими Богові, або в кращому культурно-економічному становищі. Навчання в інтернатах дає дітям відчуття при вілею, гордости. Вони горді з того, для них це засіб виховувати в собі відчуття більшої впевнености, це можливість пошуку кращої позиції, помешкання, хар чування, одягу. Це нагода з часом вийти в лідери, стати відповідальним, утвердитися в знанні укра "НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 1994 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
