Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Василь Стус Уже Софія відструменіла, відмерехтіла бузковим гроном. Ти йшла до мене, але не встигла за першим зойком, за першим громом. Немов почвара в пекельнім колі, довкола ж тіні, довкола кволі. Благословляю твою сваволю, дорого долі, дорого болю. Сніги і стужа. Вітри й морози. Гудки і крики. Чорні прокльони. Собачий гавкіт. Крик паровоза. І закмашини і заквагони. Шпали і фари, пси і солдати, рейки і пруття, і загорода. Впали і хода. Встали і хода. В плечі штовхають нас автомати. Квадратне серце — в квадратнім колі, в смертнім каре ми падемо долі. Благословляю твою сваволю, дорого долі, дорого болю. На всерозхресті люті і жаху, на всепрозрінні смертного скрику Дай, Україно, гордого шляху, дай, Україно, гордого лику. Василь Стус. Палімпсести. Сучасність. 1986. Я В БОРГУ ПЕРЕД НИМИ.... Недавно прибулий до нас довголітній в’язень усіх трьох наїздників України розказував про бунт в’язнів у Норильських таборах в 50-их роках. Згинули сотні товаришів недолі, а він поранений, побитий зали шився живим. — Я почуваюся в довгу перед ними, перед тими, які згинули.... Цей борг він сплачував своєю поставою, нез ломним пошукуванням правди, не піддавався ніяким спокусливим пропозиціям, які могли б облегшити його побут в таборах чи засланні, а, може, й вплину ти на його долю. Нарешті після 40 років перебування у польських, німецьких та совєтських в’язницях та таборах він опинився у вільному світі. Здавалося б, що треба мати кам’яне серце й душу, щоб перейти через усі ці випробування. Але коли він починає розповідь, на приклад про Василя Стуса, якого довелось йому провожати у лікарню, його голос ледве проходить через стиснуте горло. Здається — заплаче. Він хви люється, коли говорить про якусь несправедливість, нелюдяність. Інколи, може, з його уст виходить над то гострі слова, на які присутні неприготовані. Вони, може, воліли б красномовні промови замість суво рих слів. Ця людина приїхала хвора і якраз це було при чиною, що її випустили у вільний всіт. Але він не від почиває, він відклав лікування, бо в першу чергу хо че сплатити свій борг. Він свідчить і буде свідчити перед представниками вільного світу про те, як ви глядає свобода в країні, з якої прибув. Вільний світ вірить і приймає за правду те, що йому подають ”до вірування” середники інформації Радянського Со юзу чи інших тоталітарних країн. Інколи дивуємося, що не запримічують фактів, навіть таких наявних, як переслідування церкви, насильну русифікацію, переслідування усіх, хто сміє висловлювати явно погляди, які невигідні режимові. Горбачов, навіть його зовнішня поява, при тому разом з дружиною, а ще і його заява про ’’гласність” підсилюють неправдиву уяву про те, що діється в Україні та інших країнах Совєтського Союзу. Свідчення довголітнього в’язня, а при тому людини, яка одержима шуканням правди, такі свід чення в теперішні часи дуже важливі. І треба нам усім допомогти тим, які організують зустрічі із пред ставниками уряду, щоб інформувати їх про правду в Україні та інших країнах. Очевидно, як звичайно є і будуть такі серед нас, які критикуватимуть Данила Шумука, виловлюючи і підкреслюючи те чи інше, що і як він сказав, мовляв, воно не таке, як хотілося б почути. Але критикуючи, треба думати про тих 40 років неволі, а теж брати до уваги його заяву, що він почувається в боргу перед тими, хто згинув і хто ще карається в таборах , в’яз ницях і на засланні, а цей борг він сплачує зізнання ми про правду перед цілим світом. А нам теж треба б подумати, чи і ми не в боргу перед нашим народом, перед тими, хто терпів і тер пить за батьтківщину. Чи ми не в боргу перед нашою батьківщиною і чи не мусимо призадуматись над її майбутнім і над тим, як ми для цього приготовляємо себе і наших дітей. У.Л. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1987 1
Page load link
Go to Top