Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КОНЦЕРТ У МЕССЕЙ ГОЛЛ. МАРІЯ ГОЛОД Місця як на драбині — дуже стрімко і тісно для довгавих ніг. Тай сцену видно з льоту птаха. Недаром хтось давно, у Львові, такі місця голубником назвав. Виходять музиканти: як добре видно у кого буйний чуб, а в кого прикрі вже на лисину завдатки. Є й зовсім лисі вже і їхні черепи блистять у світлі як малі лямпи. В часі перерви вийти річ ризиковна, бо й куди? Ті, що цю залю будували, були пани, їм непотрібні фоає, щоб перейтись. У них сальони свої власні, кружґанки, галереї. А для усього плебсу чей досить вестибулю: не дуже чистий він і не просторий. Але, пощо юрбі чогось затишнішого чи ясного? І так вже привілей, Що в залі цій почують спів, музику, ще й часом слово мудре і палке. Із недрукованої збірки "Торонто” Та, пригасає світло, виходить диригент, і паличка здіймається чарівна. Все заповнили звуки, звуки Вже байдуже, що павутиння заплело стелю і звисає як торочки хустки старої. Байдужі ноги стерплі, стрімкі, високі сходи і крісло невигідне: є тільки звуки, звуки звуки... Божественні мелодії сповнили душу як причастя. НЕДІЛЯ РАНКОМ Недільний ранок тихий на вулицях завжди гамірливого міста. Десь-недесь шугне авто повне родин: на пікнік вибралися геть, за місто. Он їде теж молода пара, не знати, чи одружені чи полюбовники, їх очі неспокійні і руки невдоволені. На зупинках трамвайних ждуть тихо вдови до церкви їхати, між люди, бо надоїла вже щоденна життьова самотність Все це відбирає їм природну красу. На мою скромну думку, воно міняє суть речі, бо модерні художники творять подібне з каміння, глини чи ін шого матеріялу. Красу і вартість задержують ці речі тоді, коли вони залишаються в первісному природному виді. Витягнені з болота, піску чи знайдені серед каміння, облиті та вишуровані піском або рижовою або дро тяною щіткою говорять самі про себе. Це відно ситься до світлини ч. 1. Вона нагадує нахилену жінку, як це здавалось більшості людей, тому я позволив собі назвати її ’’Мати" — бо ліва рука сперта на головці дитини. Влодко Климків, наш дириґент з дуже вразли вим вухом, а ще з чутливійшою душею за першим поглядом назвав це "Страдаюча Мати”. Світлина ч. 2 ’’Полум’я" — крім відпиленого стовбура зовнішня поверхня неторкнена. Зі середини усунув я зогнулу та спорохнявілу частину та пісковим папером вигладив поломані та гострі по верхні. Цілість витер гострим сукном та загладив пальцями без додатку чого небудь, тобто оливи або шеляку. Повертаючись до слова саморости, хочу сказати, що воно відповідає більше дійсності. Вони, ті саморости, росли самі для себе, самі для себе прибрали вид. Коли в кого є щасливіша назва, то прошу нам, збирачам, її підказати, а з цього скори- стають також мовознавці, або нехай вони нам її створять. Тільки не "дрифтвуд"! О. Будзяк НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1987 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
