Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРІЯ ХРАПЛИВА ЗВІЛЬНЕННЯ. Одного ранку вчасною весною 1939 р. збудила її "візита” двох поліційних аґентів. Під час ревізії в хаті стягнули зі стіни тризуб зреквізували його, забрали теж альбом зі знімками, деякі книжки, записки та й арештували її. Допитами на поліції старалися вимогти зізнання доказів ’’вини”, щоб на тій підставі перевести її в тюрму. Часто побоями поліція добива лася признання, або і "всипи” других. В її випадку інкримінуючих доказів не було, бо й не могло бути. Але тому, що навіть її просвітянська праця, була не ”до смаку” ’’власть імущим”, то потрібні їм ’’докази” для слідчого ув’язнення її вони самі собі зфабрику- вали. В тій цілі привели 14-літню сільську дівчину, яка була членом доросту при читальні "Просвіти” і списали з неї зізнання. Під зізнанням казали їй підписатися, інструктуючи, щоб підпис поклала при кінці сторінки. Вона це й зробила. На вільнім місці, між зізнанням і підписом дівчини, дописали ’’груби ми нитками шиті” неймовірності на її впорядницю. В тюрмі проминула весна та й літо добігало теж до кінця. До в’язнів доходили чутки, що всі ознаки вказують на те, що буде війна. Ніщо дивного, що вій ни в’язні чекали як спасіння, як одинокої можли- вости вирватися на волю. І так ранком 1-го вересня вони почули алярмові гудіння, шум літаків і метуш ню на в’язничнім подвір’ї. Вартові кудись бігли в переполосі, а в’язні були у вікнах приглядаючись тій небувальщині. Раптом страшний вибух змів їх всіх з вікон і вони попадали хто куди. Це велика бомба впала напроти залізничого двірця. З набитими ґулями на чолі, але розекзальтовані вони чимдуж видряпалися знову на вікна й від радости прямо се бе не пам’ятали. Війна! Це слово навіть не зле зву чало, але ненадовго. Прийшла осторога — бути обе режними, бо не знати, що з політичними в’язнями можуть зробити. Всі принишкли, прислухаючись, що діється довкруги. В канцелярії начальника тюрми й на подвір’ї метушня. Того дня не брали в’язнів на прохід. Цілу ніч теж неспокій, ліквідували тюремне господарство, різали свиней, (ті голосно давали всім про це знати). Прийшов ранок. Почали викликати ’’цивільних” в’язнів з камер і зібрали їх на подвір’ї. Незабаром теж відчинили браму й випустили їх до дому. В камерах залишилися політичні в’язні. Вони всі насторожені, бо стало очевидним, що їх не ду мають звільняти. Які, отже, є пляни відносно них? По якімсь часі знов біганина по коридорах. Раптом заскреготіли ключі в замках. Вартові приносили в’язням клуночки, а в них по куску ще майже теплої солонини й по шматку хліба і казали виходити на подвір’я. Було їх шість дівчат і кілька десятків мужчин. Деякі з них були давні знайомі, а деякі вперше себе побачили та, не зважаючи на непевну ситуацію, всі тішилися стрічею. Вартові поставили їх у колону, окружили й вивели за браму. Скоро стало очевидним, що ведуть їх у сторону залізничного двірця. Там заладували й замкнули їх в товарові вагони. Може й надіялися, що знов прилетять літаки і справа з в’язнями сама розв’яжеться. Так проминули день і ніч. Вранці знов поставили їх у колону. До групи дівчат привели ще одну — німку. Від неї довідалися, що з нею привели біля ста німців — повстанців зі Шлеська. Разом із ними почався похід кудись у незнане. Напрям — південь, а згодом південний схід. Хлопці майже несли одного зі своїх товаришів, що не міг ходити. їхала теж підвода з речами, які поліція забрала при реєстрі в тюрму. Коло полудня поліція зупинила валку і дозво лила всім сісти при дорозі. Від найближчої хати при несли коновки з водою і ’’напоїли” в’язнів. Тоді саме настала дуже грізна ситуація. З одного боку дороги — поле і якесь недалечке село, а з другого — ліс. З того лісу наскочив, у повнім воєннім виряді, відділ польського війська. Легко уявити собі, який був настрій армії, а зокрема її старшин, коли земля усувалася їм під ногами включно з цілим їх ’’моцар- ством”, а тут вони напоролися на валку нестерпних і безборонних політичних в’язнів. Червоний від люті й розгістеризований польський офіцер кричав: ”роз- стшеляць с... с... гайдамакуф! Розстшеляць!” (Роз стріляти). Вдарив у лице одну з наших дівчат, бо вона відізвалася до нього ”по хамску”. Посипалася вульгарна лайка в її бік. Він скакав як навіжений, але поліція й дальше вговорювала його, показуючи йому якісь документи. Згодом сказали колоні знов іти, а військо вперто не відступало від в’язнів. їй відірвався був каблук від черевика і вона йшла, кульгаючи при кінці валки. Позаду за нею йшов ще один вояк. Хвилину всі інші були перед ними й тоді він скоренько підійшов до неї та заго ворив по українськи, подаючи їй свою кантину, щоб вона напилася кави й всунув їй в руку кусок чоколяди. Сказав, що більше нічого не має. їх очі зустрілися. Він, що був по другім боці бар’єра, рискуючи своєю безпекою, станув по її боці... На певно він, як і вона, не забуде того незвичайного мо менту. Дорога вийшла з лісу й колона опинилася серед 10 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1987 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
