Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
БУРКО С п о м и н и — це н ем о в давнє, у с ім и заб ут е, сп о пе л іл е вогнищ е. Та ось, ко л и р о з с у н е ш п о піл заб ут т я , ген н а с п о д і захо в ал и сь ж и в і, г а р я ч і ж а р и н к и . О б е р е ж н о в и й м а є ш їх, р о з д м у хуєш , а ж вони заче р в о нію т ь , пос ип л я т ь іс кр ам и , а т о і з аго р я т ь ся п о л у м ’ям, я к е зігр іє т воє н е р а з са м о т н є , р о з т е р з а н е серце. О сь о д и н т а к и й с п о м и н з м о їх дит ячих літ. Наш прекрасний, незабутній Бурко. Скільки щасли вих років ми разом провели. Він не був лиш пес. Він був наш друг, невідступний товариш забав і певно теж як і ми, думав, що він один із нас. Бурко прекрасно орієнтувався у всіх дитячих забавах, знав, коли треба тихенько сидіти, заховавшись за кущем чи стіжком, а коли вже можна бігти та гавкати що сили. Був невеличкий, подібний до лиса, лиш сірий, хвіст довгий та пушистий, нераз бувало начіпляється будяків у нього, коли ганявся за нами по городі. В буді ніколи не сидів, у хаті теж. Улюблене його місце було на дворі, під кухонними вікнами, де міг нас ба чити та пильнувати. Нераз зимою і сніг його там при сипав, та почувши наші голоси, Бурко вискакував, стріпував сніг, та біг у сіни, щоб погрітись і щось теп лого з’їсти. Бурко з’явився у нас несподівано. Пізньою осінню возили сіно, не пригадую куди і чому. На другий день, коли ми зайшли у стодолу, з купки сіна щось висунуло чорну мордочку, а згодом вискочило мале, буре песятко, замахало хвостиком і заточую чись на куценьких ніжках підбігло до нас, та щось весело задзявкало на привітання, щось, що на гав кання ніяк не подобало. Він зразу полонив наші сер ця і став ’’Нашим Бурком”, з котрим ми не розлуча лись до кінця. Зимою ходив з нами на санки. Ось побачили ми у ’’Світі Дитини” (дитячий журналик, що чепурно оправленою книжечкою з’являвся у нас щороку під ялинкою) знімок, на якому пес, запряжений у саноч ки, везе хлопчика. Правда, цей пес в четверо біль ший за нашого Бурка. "Н у, але п о р о ж н і с а н к и хіб а м о ж е т я г н у т и ’’, — рішили ми. Запрягли Бурка у сан чата — Бурко не протестує — та й дряпаємось на гору. Тяжко іти, бо ми закутані по самий ніс. Бурко підбігає за нами, саночки підскакують то вправо, то вліво. І тут, коли ми з таким трудом вийшли на вер шок гори, Бурко робить нам збитка: стрілою злітає вниз разом із санчатами. Кличемо і просимо: "Бурку- Бурцуню, ходи”! Але де там! Бурко-Бурцуньо сів на всіх чотирьох лапах, голову перехилив на бік, вушка насторожив, хвостом помахує, та лиш час від часу: гав гав, мовляв, ходіть та візьміть самі! Не було ради, ми так і зробили і Бурка вже більше у санки не запрягали. Літом йдемо на річку. Бурко з нами. ” П и л ь ну й т а м м оїх, ш к р а б ів ” (цебто нас), — наказує мама Буркові. Річка не глибока і близенько. Позалазили ми у воду, та й талапаємось як каченята. Бурко си дить на березі, та очей з нас не зводить. Казали пильнувати, а тут у воді різно може бути. Бурко не терпеливиться. Побіжить по березі, присяде, знову побіжить. В очах неспокій і турботливе ’’гав, гав!" Вилазити на берег просить. Але де там! Ніхто його не слухає. Тоді Бурко скаче в воду і пливе до нас, бере то одну, то другу легенько зубами за руку чи штанці і тягне в сторону берега. А коли вже йому ця штука вдасться, — весело гавкає, з радости підска кує високо, намагаючись полизати наші щоки, або крутиться млиночком, ловлячи власний хвіст. Та ось прийшла напасть на Бурка, у виді полі- ціянта, ’’поліцая”, як ми казали. Сказав татові, що пес має бути прив’язаний, бо коли ні, то ’’застшелі” (за стрілить) нашого Бурка! А щоб стрельнуло тобі! Правда, Бурко на вид мундуру щось там буркотів під носом, але це все. Не помогли пояснення, що Бурко дитячий пес до забави, ще нікого не вкусив і певно не вкусить. ’’Застшелі” і вже. Не було ради. Прив’язали ми Бурка на довгий шнур у саді до де рева, дали їсти, пити. Але де там! Свободолюбивий Бурко, що не визнавав буди, а ременя зроду на шиї не носив, бунтувався. Не їв і не пив, закручувався шнуром довкруги дерева, мало не задавився і вив, вив на всеньке село — скаржився на нас і на свою псячу долю. Не було ради: мусіли ми сидіти разом з Бурком під яблунею, доки поліцая не винесло зі се ла. Та ось трапилося ще більше лихо за поліцая. Бурко захворів. Не хотів ні їсти, ні пити. Замкнули Бурка в окремій комірці, нам не дозволили туди за ходити: "Б о ще с ка зи т ь с я і т о д і м о ж е п о к у с а т и навіт ь своїх". Бурко нас? Ніколи! Ми потайки заходили туди, зносили ріжні смаколики. Не можна ж друга в біді залишити. Бурко кусати нікого не зби рався, їжі не торкав, сумно-сумно на нас дивився, лизав наші руки і тихенько скавулів. І так на третій день Бурко покинув нашу громадку назавжди. І вже з того часу, скільки різних псів не було, — бо прецінь жадне порядне господарство без псів та котів не обійшлось — то все ж Бурка ніхто з них не всилі був заступити. Минувся, як і все наше дитин ство — безповоротно. Ів а н к а Я р е м к о 18 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1987 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
