Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
БУРКО С п о м и н и — це н ем о в давнє, у с ім и заб ут е, сп о пе л іл е вогнищ е. Та ось, ко л и р о з с у н е ш п о піл заб ут т я , ген н а с п о д і захо в ал и сь ж и в і, г а р я ч і ж а р и н к и . О б е р е ж н о в и й м а є ш їх, р о з д м у хуєш , а ж вони заче р в о нію т ь , пос ип л я т ь іс кр ам и , а т о і з аго р я т ь ся п о л у м ’ям, я к е зігр іє т воє н е р а з са м о т н є , р о з т е р з а н е серце. О сь о д и н т а к и й с п о м и н з м о їх дит ячих літ. Наш прекрасний, незабутній Бурко. Скільки щасли вих років ми разом провели. Він не був лиш пес. Він був наш друг, невідступний товариш забав і певно теж як і ми, думав, що він один із нас. Бурко прекрасно орієнтувався у всіх дитячих забавах, знав, коли треба тихенько сидіти, заховавшись за кущем чи стіжком, а коли вже можна бігти та гавкати що сили. Був невеличкий, подібний до лиса, лиш сірий, хвіст довгий та пушистий, нераз бувало начіпляється будяків у нього, коли ганявся за нами по городі. В буді ніколи не сидів, у хаті теж. Улюблене його місце було на дворі, під кухонними вікнами, де міг нас ба чити та пильнувати. Нераз зимою і сніг його там при сипав, та почувши наші голоси, Бурко вискакував, стріпував сніг, та біг у сіни, щоб погрітись і щось теп лого з’їсти. Бурко з’явився у нас несподівано. Пізньою осінню возили сіно, не пригадую куди і чому. На другий день, коли ми зайшли у стодолу, з купки сіна щось висунуло чорну мордочку, а згодом вискочило мале, буре песятко, замахало хвостиком і заточую чись на куценьких ніжках підбігло до нас, та щось весело задзявкало на привітання, щось, що на гав кання ніяк не подобало. Він зразу полонив наші сер ця і став ’’Нашим Бурком”, з котрим ми не розлуча лись до кінця. Зимою ходив з нами на санки. Ось побачили ми у ’’Світі Дитини” (дитячий журналик, що чепурно оправленою книжечкою з’являвся у нас щороку під ялинкою) знімок, на якому пес, запряжений у саноч ки, везе хлопчика. Правда, цей пес в четверо біль ший за нашого Бурка. "Н у, але п о р о ж н і с а н к и хіб а м о ж е т я г н у т и ’’, — рішили ми. Запрягли Бурка у сан чата — Бурко не протестує — та й дряпаємось на гору. Тяжко іти, бо ми закутані по самий ніс. Бурко підбігає за нами, саночки підскакують то вправо, то вліво. І тут, коли ми з таким трудом вийшли на вер шок гори, Бурко робить нам збитка: стрілою злітає вниз разом із санчатами. Кличемо і просимо: "Бурку- Бурцуню, ходи”! Але де там! Бурко-Бурцуньо сів на всіх чотирьох лапах, голову перехилив на бік, вушка насторожив, хвостом помахує, та лиш час від часу: гав гав, мовляв, ходіть та візьміть самі! Не було ради, ми так і зробили і Бурка вже більше у санки не запрягали. Літом йдемо на річку. Бурко з нами. ” П и л ь ну й т а м м оїх, ш к р а б ів ” (цебто нас), — наказує мама Буркові. Річка не глибока і близенько. Позалазили ми у воду, та й талапаємось як каченята. Бурко си дить на березі, та очей з нас не зводить. Казали пильнувати, а тут у воді різно може бути. Бурко не терпеливиться. Побіжить по березі, присяде, знову побіжить. В очах неспокій і турботливе ’’гав, гав!" Вилазити на берег просить. Але де там! Ніхто його не слухає. Тоді Бурко скаче в воду і пливе до нас, бере то одну, то другу легенько зубами за руку чи штанці і тягне в сторону берега. А коли вже йому ця штука вдасться, — весело гавкає, з радости підска кує високо, намагаючись полизати наші щоки, або крутиться млиночком, ловлячи власний хвіст. Та ось прийшла напасть на Бурка, у виді полі- ціянта, ’’поліцая”, як ми казали. Сказав татові, що пес має бути прив’язаний, бо коли ні, то ’’застшелі” (за стрілить) нашого Бурка! А щоб стрельнуло тобі! Правда, Бурко на вид мундуру щось там буркотів під носом, але це все. Не помогли пояснення, що Бурко дитячий пес до забави, ще нікого не вкусив і певно не вкусить. ’’Застшелі” і вже. Не було ради. Прив’язали ми Бурка на довгий шнур у саді до де рева, дали їсти, пити. Але де там! Свободолюбивий Бурко, що не визнавав буди, а ременя зроду на шиї не носив, бунтувався. Не їв і не пив, закручувався шнуром довкруги дерева, мало не задавився і вив, вив на всеньке село — скаржився на нас і на свою псячу долю. Не було ради: мусіли ми сидіти разом з Бурком під яблунею, доки поліцая не винесло зі се ла. Та ось трапилося ще більше лихо за поліцая. Бурко захворів. Не хотів ні їсти, ні пити. Замкнули Бурка в окремій комірці, нам не дозволили туди за ходити: "Б о ще с ка зи т ь с я і т о д і м о ж е п о к у с а т и навіт ь своїх". Бурко нас? Ніколи! Ми потайки заходили туди, зносили ріжні смаколики. Не можна ж друга в біді залишити. Бурко кусати нікого не зби рався, їжі не торкав, сумно-сумно на нас дивився, лизав наші руки і тихенько скавулів. І так на третій день Бурко покинув нашу громадку назавжди. І вже з того часу, скільки різних псів не було, — бо прецінь жадне порядне господарство без псів та котів не обійшлось — то все ж Бурка ніхто з них не всилі був заступити. Минувся, як і все наше дитин ство — безповоротно. Ів а н к а Я р е м к о 18 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1987 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
