Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
піль. День був погідний і теплий. Згодом над голо вами загуділи літаки, немов пильнуючи той загадковий похід. Найближчий лісок дав нагоду відділові війська скритися в ньому і так валка в’язнів позбулася того капосного конвою. День перейшов у вечір, а вечір у ніч, а вони все ще йшли та йшли. Нарешті коло півночі добилися до Самбора й до тамтешньої тюрми. Від Перемишля — п’ятдесять кілометрів дороги — це таки добрий марш на один день. Нова ситуація аж ніяк не виглядала на розв’язку їхнього скрутного положення. До того ще й прийшла черга на Самбір дістати кілька ’’гостинців” з літаків. Здавалося, що бомби розривалися таки коло мурів в’язниці. В самбірській тюрмі минув ще один день і ніч, а ранком збудили всіх якісь вигуки за вікном. Те, що дівчата побачили й почули крізь вікно, витиснуло сльози радости в їх очах. Це молодий чоловік у вишиваній сорочці, вилізши на дах сусіднього дому, за муром тюрми, кричав: "хлопці, німці в місті! Німці в місті!” Ще дівчата не отряслися з вражіння, як почули страшний грюкіт і тріск ломаних дощок. Здавалося — валиться тюрма. Згодом і біганина по коридорах. Хтось заглянув крізь візитирку до ка мери дівчат і закричав: ’’вони є тут! Вони тут!” При бігли хлопці й сказали, що дівчата мусять розбити двері, щоб вийти з камери. Хоч це видалося цілком неможливим, але інструкції хлопців вони старалися виконати. Отже дівчата взяли лавку — три їх з одного боку лавки, а три з другого, — й розбігшися вдаряли тією лавкою в двері коло замка. Кілька разів довелося повторяти цю процедуру, але на їх здивування замок таки зламався і двері відчинилися! Ще вони не спам’яталися від такого успіху, як хлопці вхопили кожну з них і понесли на руках вдолину сходами й на подвір’я. Ніде ні сліду в’язничної сто рожі, мабуть дременула , боячися в’язнів, на відміну. На подвір’я тюрми прийшов німецький старшина в асисті делегації від міста, яка тим разом була українська і згодився, щоб вона взяла звільнену українську групу зі собою й під свою опіку. З великою насолодою недавні ще в’язні відчували доброзичливість і побут серед своїх людей так, як спрагнена земля приймає довгоочікуваний і оживляючий дощ. Він змив увесь бруд поневіряння та повернув їм їхню гідність. За цю благодать вони дякували Матінці Божій, відвідавши в церкві її чудо творну Самбірську ікону. Додому не радили ім зараз вертатися, бо по лі сах було ще багато війська. Щойно за тиждень ви бралися групами "у свояси”. В дорозі заночували в однім селі на приходстві, а другого дня, хоч він і був дощевий, пішли дальше. Її зимовий плащ, яким на кривалася від дощу, так обважнів водою, що дове лося викручувати його, щоб не тяжів їй на раменах. І нарешті — її дім та остаточний кінець одного з незавидних етапів життя. Все те бачила й пережила молода людина, яка широко відкритими очима й напруженою чутливістю сприймала дивні події та обставини, серед яких опи нилася. Для неї побут у тюрмі — це була школа, що вчила витривалости та інших життєвих мудростей і засад. І хоч школа ця була тверда, кострубата й без жалісна, але свою скриту місію вона сповнила. ПІД ПОКРОВОМ БОЖОЇ МАТЕРІ 1037 — 1987 У тіні загальних і пильних приготувань до гідно го відзначення Тисячоліття Хрищення України, про ходить непомітно 950-літня річниця посвяти україн ського народу і Києва Божій Матері нашим найро зумнішим володарем Ярославом Мудрим. Саме тоді в 1037 р. відбувалася преважлива подія — посвячен ня собору св. Софії. Святиня ця мала відіграти об’єднуючу ролю на території зібраних Володими ром Великим і з’єднаних племен. Нова віра, що зако- рінювалась на наших землях уже від 4-го століття і стала державною релігією в 988 p., мусіла мати свій державний центр, що за взірцем єрусалимської свя тині мав бути авторитетом не лише релігії, але також науки і культури для усіх племен. На покровительку цього архітектурного чуда ви брав розумний князь Ярослав Мудрий Божу Матір. На так званій "ненарушимій стіні” зображена Пречи ста Діва т.зв. "Оранта”, а кругом неї напис: "Бог по серед нього (Києва), воно не похитнеться, Бог по може йому". Отже завданням Пречистої Діви-Оранти стала опіка над Києвом і всією Україною. Про це оповістив зібраному народові Митропо лит Іларіон у своїй проповіді під час посвячення і відкриття собору. (Гляди "Слово о законі і благо даті”). І досі залишилась віра в мешканців Києва (оче видно віруючих), що Оранта молиться за весь народ і поки Вона — Богородиця, береже Київ, ніякі ворожі сили не знищать України. Кожна з нас, українок, повинна по своїй змозі взяти участь у відзначувані 950-ліття Покрови Божої Матері, починаючи від своєї родини, свого Відділу і своєї громади. А ті, що в поточному році поїдуть на Україну, могли б зложити поклін "Оранті" у Соборі св. Софії, помолитись чи принести троянду, не треба боятись арешту. Я це робила, бувши в Києві з моїми внуками без ніяких неприємних наслідків. Інші, що їдуть до Европи, хай відвідають Люрд, Фатіму, чи Альтетінґ, а ті, які живуть у США, могли б відвідати Сльосбурґ в Пенсильванії. Усі в наміренню понево леної батьківщини. Анна Власенко-Бойцун "НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1987 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
