Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
піль. День був погідний і теплий. Згодом над голо вами загуділи літаки, немов пильнуючи той загадковий похід. Найближчий лісок дав нагоду відділові війська скритися в ньому і так валка в’язнів позбулася того капосного конвою. День перейшов у вечір, а вечір у ніч, а вони все ще йшли та йшли. Нарешті коло півночі добилися до Самбора й до тамтешньої тюрми. Від Перемишля — п’ятдесять кілометрів дороги — це таки добрий марш на один день. Нова ситуація аж ніяк не виглядала на розв’язку їхнього скрутного положення. До того ще й прийшла черга на Самбір дістати кілька ’’гостинців” з літаків. Здавалося, що бомби розривалися таки коло мурів в’язниці. В самбірській тюрмі минув ще один день і ніч, а ранком збудили всіх якісь вигуки за вікном. Те, що дівчата побачили й почули крізь вікно, витиснуло сльози радости в їх очах. Це молодий чоловік у вишиваній сорочці, вилізши на дах сусіднього дому, за муром тюрми, кричав: "хлопці, німці в місті! Німці в місті!” Ще дівчата не отряслися з вражіння, як почули страшний грюкіт і тріск ломаних дощок. Здавалося — валиться тюрма. Згодом і біганина по коридорах. Хтось заглянув крізь візитирку до ка мери дівчат і закричав: ’’вони є тут! Вони тут!” При бігли хлопці й сказали, що дівчата мусять розбити двері, щоб вийти з камери. Хоч це видалося цілком неможливим, але інструкції хлопців вони старалися виконати. Отже дівчата взяли лавку — три їх з одного боку лавки, а три з другого, — й розбігшися вдаряли тією лавкою в двері коло замка. Кілька разів довелося повторяти цю процедуру, але на їх здивування замок таки зламався і двері відчинилися! Ще вони не спам’яталися від такого успіху, як хлопці вхопили кожну з них і понесли на руках вдолину сходами й на подвір’я. Ніде ні сліду в’язничної сто рожі, мабуть дременула , боячися в’язнів, на відміну. На подвір’я тюрми прийшов німецький старшина в асисті делегації від міста, яка тим разом була українська і згодився, щоб вона взяла звільнену українську групу зі собою й під свою опіку. З великою насолодою недавні ще в’язні відчували доброзичливість і побут серед своїх людей так, як спрагнена земля приймає довгоочікуваний і оживляючий дощ. Він змив увесь бруд поневіряння та повернув їм їхню гідність. За цю благодать вони дякували Матінці Божій, відвідавши в церкві її чудо творну Самбірську ікону. Додому не радили ім зараз вертатися, бо по лі сах було ще багато війська. Щойно за тиждень ви бралися групами "у свояси”. В дорозі заночували в однім селі на приходстві, а другого дня, хоч він і був дощевий, пішли дальше. Її зимовий плащ, яким на кривалася від дощу, так обважнів водою, що дове лося викручувати його, щоб не тяжів їй на раменах. І нарешті — її дім та остаточний кінець одного з незавидних етапів життя. Все те бачила й пережила молода людина, яка широко відкритими очима й напруженою чутливістю сприймала дивні події та обставини, серед яких опи нилася. Для неї побут у тюрмі — це була школа, що вчила витривалости та інших життєвих мудростей і засад. І хоч школа ця була тверда, кострубата й без жалісна, але свою скриту місію вона сповнила. ПІД ПОКРОВОМ БОЖОЇ МАТЕРІ 1037 — 1987 У тіні загальних і пильних приготувань до гідно го відзначення Тисячоліття Хрищення України, про ходить непомітно 950-літня річниця посвяти україн ського народу і Києва Божій Матері нашим найро зумнішим володарем Ярославом Мудрим. Саме тоді в 1037 р. відбувалася преважлива подія — посвячен ня собору св. Софії. Святиня ця мала відіграти об’єднуючу ролю на території зібраних Володими ром Великим і з’єднаних племен. Нова віра, що зако- рінювалась на наших землях уже від 4-го століття і стала державною релігією в 988 p., мусіла мати свій державний центр, що за взірцем єрусалимської свя тині мав бути авторитетом не лише релігії, але також науки і культури для усіх племен. На покровительку цього архітектурного чуда ви брав розумний князь Ярослав Мудрий Божу Матір. На так званій "ненарушимій стіні” зображена Пречи ста Діва т.зв. "Оранта”, а кругом неї напис: "Бог по серед нього (Києва), воно не похитнеться, Бог по може йому". Отже завданням Пречистої Діви-Оранти стала опіка над Києвом і всією Україною. Про це оповістив зібраному народові Митропо лит Іларіон у своїй проповіді під час посвячення і відкриття собору. (Гляди "Слово о законі і благо даті”). І досі залишилась віра в мешканців Києва (оче видно віруючих), що Оранта молиться за весь народ і поки Вона — Богородиця, береже Київ, ніякі ворожі сили не знищать України. Кожна з нас, українок, повинна по своїй змозі взяти участь у відзначувані 950-ліття Покрови Божої Матері, починаючи від своєї родини, свого Відділу і своєї громади. А ті, що в поточному році поїдуть на Україну, могли б зложити поклін "Оранті" у Соборі св. Софії, помолитись чи принести троянду, не треба боятись арешту. Я це робила, бувши в Києві з моїми внуками без ніяких неприємних наслідків. Інші, що їдуть до Европи, хай відвідають Люрд, Фатіму, чи Альтетінґ, а ті, які живуть у США, могли б відвідати Сльосбурґ в Пенсильванії. Усі в наміренню понево леної батьківщини. Анна Власенко-Бойцун "НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1987 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
