Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПРО ЛЮБОВ НЕ ТІЛЬКИ МАТЕРИНСЬКУ Друга неділя травня присвячена матерям. А з словом "мати” в’яжеться невід’ємно поняття любови. Здібність любити, кажуть, вроджена, хоч психо логи твердять, що її можна виплекати, поглибити, виробити. Це мати з любов’ю плекає дитину, опіку ється нею, виховує її. Вона вчить відрізняти добро від зла, але теж вщеплює в дитину любов до близь ких, до людей, до світу. Родина, батьки це те джерело, з якого дитина повинна наповнити своє серце й душу любов’ю до свого народу й батьків щини. Якщо дома відносяться байдуже, а інколи надто критично, принижуюче чи з насмішками до всього, що стосується т. зв. ’’українства”, то годі очікувати, щоб потім у дитини з’явилася гордість із свого походження замість почуття меншевартости. Інколи батьки записують своїх дітей до молодіжних орга нізацій, водять на курси українознавства, балет, студії слова тощо у переконанні, що там зобов’язані не тільки навчити їх усього що дотичить України, але теж повинні збудити любов до батьківщини і гордість із свого походження. Очевидно там напевно дитина поглибить і здобуде знання, там іскра любови може розгорітись. Алеж початок, саму іскру мусить вона мати у свому серці з дому батьків. А якщо там чує вона тільки критику і негативні ствердження про все, що українське (особливо в діяспорі), а батьки розмовляють зі собою по-англій ськи (хоч знають добре українську мову) то цього не загладить ні танець ні пісня. Наша громадська ситуація, особливо в США, може збудити почуття огірчення навіть у дорослих. Треба принаймні молодше покоління зберегти від таких при нижуючих настанов. Навіть як вони замалі, щоб розуміти і запам’ятати про що йдеться, кого крити кується, то у них підсвідомо будиться негативна опінія про громаду, отже й про нарід. Якщо хтось думає, що критикуючи іншу орга нізацію чи середовище ми з’єднуємо молодих союзників проти ’’противників”, то це очевидна короткозорість. На дальшу мету у тій ситуації розви неться у дітей підсвідома нехіть і легковаження. Материнська любов вроджена, але любимо все більше і більше того для кого трудимося, про якого дбаємо, хто нас потребує. Наша дитина напевно буде ще більше нас любити коли і від неї будемо вимагати і очікувати уваги і дбайливости про батьків, бабуню і дідуся, братчиків і сестричок, усіх рідних, але теж і людей взагалі, а своїх особливо. Для дитини важливо відчути, що не тільки вона потребує батьків, але і вона їм потрібна. Пишеться тепер багато про любов з різних аспектів. Пишуть психологи, лікарі, соціологи (і хто тільки не пише). Але часто зводять її до дуже зов нішніх, плитких часто фізичних елементів, чим відбирають їй чар особистого, інтимного, божого почування. Можна тільки співчувати тим, які тільки так переживають і відчувають це святе почування. А любов, правдива любов це мірило справжньої людини. IB. КМЕТА-ІЧНЯНСЬКИЙ ВИДИВО НЕЗАБУТНЄ... «Розмова з матір'ю» Виходять тіні із давнин, що тліють... Ой рідні люди! В тілі чи не в тілі? Ген — образ страдниці! ”Рай-нене мила, Це й ви тут? Знімки нам не полишили, Та добрі очі ваші... Ті ж — з роками... Я — син ваш” Та й тремтячими руками їй білу гладжу голову. Цілую... Ловлю, мов промінь, всмішку золоту я. ’’Ванько ваш... Хлопчик був ваш тихий. Накоїла нам смерть — яга бід-лиха... З Америки я прилетів, матусю! Мов чудо-сон... До вас я пригорнувся. Дарунки ось... Не мали ви такої ноші... Мої книжки... І ліки вам, і гроші!" ’’Впізнала, синку, — голос твій впізнала, Але до ноші й ліків діло давно мала... Мій одяг тут не старіє ніколи, А біль забула, — в грудях більш не коле... Спасибі, любий! Не клопочися мною.” Та й миттю зник "рай” — з ніжною луною... 1982 Філядельфія І ось дійшла до нас вістка з України. Дівчина їде до Тулаґу”, де карається її знайомий, тільки знайо мий, друг. Не наречений, суджений, коханий. Вона сама скромна, сором’язлива в розквіті літ дівчина. Живе одна, працює, її влада не переслідує. І ось вона їде до табору, щоб одружитися, взяти шлюб, або як там кажуть розписатися.Таборові власті дозволяють, але навіть не дають довшого побачення. Яе ж її майбуття? Коли ж повернеться з табору її муж? А чи не засудять його на заслання? Чи не будуть його, а тоді ж і її переслідувати? Переслідування зазнала вона зразу після повороту до праці. Збори колективу не тільки осудили її поступок, але принижували її й насмі халися з неї. Любов! Любов людини до людини. Безкорисна, свята любов! Нам їх жаль, ми їм співчуваємо. Але ж радісно, як тепло на душі, що там де все людське потоптано, роздавлено, принижено є люди, наші люди, здібні до такої любови! Ми кличемо туди, за океан: Щасти Вам Боже! — А які будуть наші діти, що ростуть у розкошах свобідного світу, де їх не переслідують, але де звідусіль натискає на них пустий світ розваг і матеріяльної розкоші? У. Л.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
