Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СПОГАДИ — ВІЙНА І ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ Продовження ПЕРШИ ДНІ ВІЙНИ II Проголошення мобілізації застало нас у Туровці на Полтавщині. Я знала, що згідно з мобілізаційним пляном Василь був призначений головним лікарем польового запасового шпиталя. 4.188., себто такого шпиталя, що навіть на фронті розташовується тільки по містах і пересувається залізницею. Та серце чогось стискалося в мене важким передчуттям. Ад же я знала війну і бачила весь її жах. А можливо, це було несвідоме передчуття того, що ми вже ніколи не зберемось всією родиною в нашій Туровці, передчуття якоїсь хмари, що насувалася здалека. — Що з тобою? — питав Василь. — Всі кажуть, що війна більш 3-4 місяців не протягнеться. Брати твої штабовці, я теж в окопах сидіти не буду. Ну, чого? Не пізнаю тебе! Я намагалась скинути з себе цей настрій і не могла. На третій день Василь виїхав. На селі чувся плач і лемент, а в той же час кипіла робота. Було по жнивах, люди намагалися звезти хліб із поля, щоб забезпечити тим родину. Ночі в липні короткі і тому працювали з ліхтарями. Був якийсь гарячковий неспокій у всьому, й може цьому приписати цю незначну пригоду, що трапилась із нашим собакою. Був у нас песик із породи ямників Нокс. При від’їзді Василя я поїхала, як звичайно, відпровадити його в степ. Нокс поїхав із нами, але коли ми спинились у степу, щоб залишитись, він запротестував. Хапав мене за ноги і вимагав, щоб я їхала з Василем, видався до Василя, немов за підтримкою. Бідне сотворіння не могло заспокоїтись... Коли він врешті побачив, що наше рішення невідкличне, ліг передо мною впоперек стежки. От, нехай хтось скаже, що у тварин немає передчуття! Приблизно за два тижні Василь виписав мене до міста О., де формувалось п’ять шпиталів, в тому 188 запасовий, в якому Василеві судилось перебути цілу війну. Але тепер я його майже не бачила. Він любив усяку організаційну працю і мав до неї хист. Та скоро по моєму приїзді трапилась дуже прикра пригода. Всі ті шпиталі і їх головні лікарі підлягали шефові-лікареві, якому надано права командира бригади, тоді коли всі інші, між ними й Василь, мали ранґу полкового команданта. Цей наш шеф-лікар не був дуже акуратний у грошових справах, до того задиркуватий і нетактовний. Непорозуміння між ним і Василем зайшло через сі но, яке Василь закупив для свого шпиталя у більшій кількості на сінники. Шеф-лікар зажадав, щоб йому частину з того віддтупити, бо вфн не міг сіна дістати. Коли це сталося, Василь зажадав у нього розписки на одержання тієї кількости, а коли її не було, сам по неї зголосився. Шеф-лікар на те недбало відповів: — Що ви з такими дурницями до мене лізете? Я йду зараз на обід до губернатора, формую п’ять шпиталів, а ви зовсім не розумієте ситуації ..... Це був, звісно, натяк на те, що Василь повинен би ’’зам’яти” справу і не клопотати його такими ’’дурницями” Іншими словами, треба було за це сіно заплатити до шпитальної каси або пофальшувати квіт. Далі Василь мало що пам’ятав. Перед очима в нього пішли якісь червоні плями і він тільки прошепотів: — Моічи, дурню, бо зараз наб’ю пику! Той кудись зник, а Василь взяв візника і приїхав додому. По виразі його обличчя я побачила, що щось сталося, але не питалась, бо знала, що він сам мені скаже. І справді, поволі з перервами пригода вийшла наверх. Та не встиг він цього докінчити, коли задзвонив телефон і Василя покликали до Гарнізонного начальника. Там йому з’ясували, що шеф-лікар не знайшов нічого кращого, як внести скаргу на Василя, який, мовляв, образив його. А що він тепер у чині бригадного командира, а Василь лиш полкового, то справа виглядала погано. Шеф Гарнізону, що був зарозумілим полковником артилерії, вимагав, щоб Василь шефа-лікаря перепросив, інакше він віддасть справу до військового суду. Дав Василеві до другого ранку часу до надуми і з таким вислідом Василь повернувся додому. Я подзвонила до брата у Москву, що був військовим правником. Він не міг мене потішити. ”3а образу начальства під час війни присуджують від 6 років твердині аж до розстрілу”, сказав. І це все через дурну посвідку за 40 рублів? Та воно сталося й на те не було ради. Я знала Василя й розуміла що він ніколи шефа- лікаря не перепросить. Тому й не зачіпала вже цієї теми. Ми не спали всю ніч. Щоб не повертатись до неї думками, я читала вголос ’’Пригоди Шерльока Гольмса” 08-мій год. ранку Василь одягнув парадну уніформу й поїхав до Гарнізонного. Я вперто уникала якоїсь поради, але при виході він сам спитав мене: — Що ти зробила б у такому випадку? — Не перепрошувала б... відповіла я тихо. Продовження на cm. 21
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
