Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
Леся здивовано дивилася на тітку. Дядько Володко слабодух? Тітка мовчала, задумано. "Але, можливо, що не мені говорити про такі речі. Хто з нас може сказати, що під терором він завжди буде вести себе від важно? Я живу на свободі, я не можу сказати. В Америці ми віримо", вона продовжувала "що свобода мусить здійснюватися на практиці, інакше вона перестане існувати. Тут, здається мені, де її так мало, найважливішою річчю для кожного — користу ватись найповніше навіть найменшою свободою, яку дається. А одночасно ніколи не переставати ні на хвилину вимагати більше й більше”. Мамині очі дивилися чуло на тітку Лідію. "Розкажіть нам, тіточко, про Америку, ми ж бо ніколи не побачимо її". Тепер була для Лесі нагода поспитати в тітки про причини її стрункости та інше, про що вона думала. Та вона не хотіла звертати на себе уваги. Поперше, мама могла раптом пригадати, що вже минув час, коли Леся мала йти спати. Аню давно вже поклали в постіль і вона твердо спала. Тітка Лідія описала свій дім і місто, де жила. Проте, не було воно легко уявити Америку з того, що вона їм розказувала. Усе було занадто дивне. Накінець тітка пошукала у своїй торбинці й витягла знімки своєї сім’ї. Коли мама передала їх Лесі, вона дивилася на них довго, силкуючись з тих облич відгадати, яка ця Америка. І подумати! Вони були її родиною, що жили в тій країні, такій далекій, такій дивній, що здавалася тільки казкою. Накінець мама налила останні горнятка чаю для всіх. Було до нього не тільки молоко, але й грудки цукру, що його тітка Лідія привезла з готелю в Києві. Поки вони сьорбали свій чай, тітка висловила жаль, що Леся побачила так мало з Києва під час свого першого там перебування. Але, вона підддала думку, що, може, тато повезе її туди іншим разом. Це буде її, тітчина, відплата. Вона витягла з торбинки грошовий банкнот і простягла його Лесі. Леся завагалася. Хвиля сорому проплила нею і вона була певна, що це видно було на її лиці. Тата це вагання знетерпеливило. Він приписав його її звичайній несміливості, кажучи наполегливо: "Лесю!” Леся взяла банкнот обережно, наче б він міг попарити їй пальці. "Дякую, тіточко,” пошепки сказала вона. Коли вона пішла до світлиці, щоб сховати гроші до кишені свого пальта, що висіло в шафі, вона стрепенулася, угледівши, що тітка дала їй п’ять карбованців. Тітка Лідія зовсім не розуміла вартости їхніх грошей. Як це! та ж воно вистачило б на декілька поїздок до Києва! Леся саме закривала шафу, коли почула, що вони там говорять про неї. Вона стала прислухатися. ’’Найтяжче з усього, тіточко”, тато казав, ’’було залишати Лесю на невідому долю. Яку муку ми пережили через це! Ми могли тільки сподіватися, що Володко змилується над нашою маленькою донею” "На щастя, Софія мала серце взяти її до їх дому”, мама сказала. ”1 по правді, Володко також. Вони обоє були добрі для нашої дитини" Леся стояла, зк зачарована. Без усякої думки, без усякого почуття, вона стояла так хвилину. І тут вернувся до неї, наче б від чувався знову жах від того, що вона залишилася, що її виреклися її власні батьки. Лесині очі запекли від сліз, що їх вона не пролила тоді й не проливатиме тепер. Значить, розлука була так само жахлива для мами й тата, як вона була для неї самої. Вони турбувалися нею. Хоча вона часто думала про той час, яскрава правда ніколи не прийшла їй до голови. Тгґ тепер вона почула її, з уст її власного тата. Леся стояла хвилину непорушно не бажаючи рухатися, думаючи про те, що може значити чиста радість. Хтось увійшов. Це була мама. Леся дивилася на неї, готова кинутись в її обійми при найменшій спонуці з маминого боку. Але мама не помітила цього. Замість того, вона заметушилася, щоб улаштувати постіль для тітки Лідії на софі. Леся закрила двері шафи й почала їй допомагати. РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ ХРИСТИНИ Коли Леся розплющила очі наступного ранку, Вона мусіла думати хвилину, де вона є. Гомін голосів надходив з кухонної кімнати і один з них був чужий. Тоді вона рвонулася й сіла. Тітка Америка! Тітка Америка була в їх домі, а Леся марнувала свій час у постелі. Навіть Ані вже не було біля неї. Леся лягла знову на подушку і дивилася на стелю. Вона взяла Єленину ляльку. Як вона лежала так, пригадуючи, вона ледве могла вірити, що зробила це. Перемога, яку вона відчувала з того приводу, цілковито зникла. Вона сіла знову і поволі встала з постелі. Як тільки вона вдягнеться, вона мусить забрати ляльку зі сховку і віддати її Єлені. Прислухаючись одним ухом до гомону голосів на кухні, де вирізнявся голосок Ані, вона сягнула по свою спідничку. Як вона спокійно вдягалася, вона відчувала чудову при сутність тітки тут, в їхньому домі. ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
