Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
Любов Дражевська 'ХТО МИ І ЧИЇ МИ ДІТИ" (Репортаж переслано Радіо-Свободою на Україну) Недавно Відділ Виховання Союзу Українок Аме рики провів серед українських дітей в Сполучених Штатах і Канаді конкурс на найкращі відповіді на питання — "Хто ми і чиї ми діти". Відповіді могли бути у формі малюнків, віршів і прози. Нагороди при суджували окремо групі учасників конкурсу віком від шости до дев’яти років і групі віком від десяти до дванадцяти років. Першою нагородою в кожній групі була українська енциклопедія для молоді, видана в Сполучених Штатах. Умови конкурсу були оголо шені у багатьох українських газетах і журналах, що виходять у Сполучених Штатах і Канаді. На конкурс відгукнулось двісті десять дітей з різних місцевостей Сполучених Штатів і Канади. Івась Сенчук, одинадцять років, з міста Амстер дам, штат Нью-Йорк надіслав вірша під назвою "Хто я”, який починається словами: В Амстердамі мене знають Називаюся Івась. По вкраїнськи розмовляю, Вона рідна мова в нас. Свій вірш Івась кінчає словами про те, що він любить співати у церкві і хоче стати священиком. Катруся Леонард, дев’яти років, що живе в містечку Айсліп, штат Нью-Йорк, у своєму творі під назвою ’’Хто я?’* пише: ”Я є українка роджена в Америці. Мій тато є американець, а мама — українка. Вона народилась на Україні в Тернополі. Я дуже люблю як вона мені оповідає про Україну. Я дуже люблю українську мову I щосуботи радо ходжу до української школи. Вона дуже далеко — тридцять сім миль (тобто коло шестидесяти кіло метрів). Я дуже люблю табори... належу до танцювальної групи І вчусь народних танків”. З цього оповідання Катрусі видно, які зусилля прикладають батьки, (точніше її мати — українка, одружена з американцем), щоб дівчина знала україн ську мову. Адже щотижня її везуть шістдесять кіло метрів до української школи, влітку віддають до українського дитячого табору. Своє оповідання Катруся кінчає словами: ”Я дуже дуже хочу побачити Україну І як виросту велика, мушу там поїхати. Я дуже хочу, щоб Україна тоді вже була вільна від більшовиків”. У відповіді Романа Крамарчука дев’яти років, з містечка Елмвуд Парк, штат Нью-Джерсі, є такі рядки: ”Я народився в Америці I є американець. Я дуже люблю Америку. Але я також е українцем І все буду українцем”. Наталка Гевка одинадцяти років з містечка Нор- ріставн у Пенсільванії пише таке: ’’Часом не так легко бути українкою. Мені тяжко вставати в суботу рано I їхати до української школи. Мені також неприємно вставати в неділю I далеко їхати до української церкви... І не є легко, коли треба йти на демонстрацію в дощ і нести написи: ’’Звільніть Мороза”!... Але я розумію, чому я мушу робити ці речі... Я люблю бути українкою і я хочу бути українкою”. Молодша сестра Наталки, десятирічна Надія Гевка написала, що вона ходить на демонстрації, щоб люди допомогли звільнити Мороза з тюрми. Свою відповідь вона кінчає словами: ”Я люблю родичів, Бога і Україну і я буду для них працювати ціле своє життя”. Восьмирічна Мотря Мац з містечка Лінсбрук, штат Нью-Йорк, пише: ”В американській школі всі мене поважають за те, що крім англійської мови, говорю по-україн ському і добре вчусь іспанської мови... Щосуботи мій тато возить мене до української школи. Там читаємо книжку ’’Волошки”,пишемо диктант.Вдома я читаю українські народні казки. Найкраще мені подобається казка про рукавичку. Люблю дуже декламувати вірші, особливо Шевченка, Франка І Олеся. Останнє я деклямувала два вірші Василя Стуса.. в хаті ми говоримо лише українською мовою”. Галина Войтюк, одинадцять років, з міста Патерсон, штат Нью-Джерсі оповідає про свою родину таке: ”Як мама і тато були малі, вони перенесли великий голод у тисяча дев’ятсот тридцять третьому році. У тата померли два маленькі брати з голоду, а він збирав і варив усякі трави І їв, щоб остатися живим. Моїм батькам прийшлося пережити дуже тяжкі роки. Мій тато попав у німецьку неволю І працював на шахтах.. Ми в Америці живемо більше двадяти років, але української мови не забуваємо, ходимо до української церкви, а діти йдуть до української школи. Дотримуємось українських звичаїв. Я б хотіла, щоб Україна була вільна, щоб я могла її відвідати. Наші предки були козаками І ми є діти козацького роду”. Відповіді, що їх дали діти на питання — "Хто ми є і чиї ми діти” свідчать про виховавчу роботу, що її ведуть з дітьми свідомі батьки-українці і українські громадські організації в Сполучених Штатах і Канаді, прагнучи, щоб молоді люди почували себе не тільки американцями чи канадцями, але й українцями. Асиміляція молодого покоління українців є серйозною проблемою і на Україні, де багато україн ської молоді русифікується і не цікавиться українською історією та культурою, і в країнах поза межами України, де молодь легко асимілюється з навколишнім світом. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
