Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
Любов Дражевська 'ХТО МИ І ЧИЇ МИ ДІТИ" (Репортаж переслано Радіо-Свободою на Україну) Недавно Відділ Виховання Союзу Українок Аме рики провів серед українських дітей в Сполучених Штатах і Канаді конкурс на найкращі відповіді на питання — "Хто ми і чиї ми діти". Відповіді могли бути у формі малюнків, віршів і прози. Нагороди при суджували окремо групі учасників конкурсу віком від шости до дев’яти років і групі віком від десяти до дванадцяти років. Першою нагородою в кожній групі була українська енциклопедія для молоді, видана в Сполучених Штатах. Умови конкурсу були оголо шені у багатьох українських газетах і журналах, що виходять у Сполучених Штатах і Канаді. На конкурс відгукнулось двісті десять дітей з різних місцевостей Сполучених Штатів і Канади. Івась Сенчук, одинадцять років, з міста Амстер дам, штат Нью-Йорк надіслав вірша під назвою "Хто я”, який починається словами: В Амстердамі мене знають Називаюся Івась. По вкраїнськи розмовляю, Вона рідна мова в нас. Свій вірш Івась кінчає словами про те, що він любить співати у церкві і хоче стати священиком. Катруся Леонард, дев’яти років, що живе в містечку Айсліп, штат Нью-Йорк, у своєму творі під назвою ’’Хто я?’* пише: ”Я є українка роджена в Америці. Мій тато є американець, а мама — українка. Вона народилась на Україні в Тернополі. Я дуже люблю як вона мені оповідає про Україну. Я дуже люблю українську мову I щосуботи радо ходжу до української школи. Вона дуже далеко — тридцять сім миль (тобто коло шестидесяти кіло метрів). Я дуже люблю табори... належу до танцювальної групи І вчусь народних танків”. З цього оповідання Катрусі видно, які зусилля прикладають батьки, (точніше її мати — українка, одружена з американцем), щоб дівчина знала україн ську мову. Адже щотижня її везуть шістдесять кіло метрів до української школи, влітку віддають до українського дитячого табору. Своє оповідання Катруся кінчає словами: ”Я дуже дуже хочу побачити Україну І як виросту велика, мушу там поїхати. Я дуже хочу, щоб Україна тоді вже була вільна від більшовиків”. У відповіді Романа Крамарчука дев’яти років, з містечка Елмвуд Парк, штат Нью-Джерсі, є такі рядки: ”Я народився в Америці I є американець. Я дуже люблю Америку. Але я також е українцем І все буду українцем”. Наталка Гевка одинадцяти років з містечка Нор- ріставн у Пенсільванії пише таке: ’’Часом не так легко бути українкою. Мені тяжко вставати в суботу рано I їхати до української школи. Мені також неприємно вставати в неділю I далеко їхати до української церкви... І не є легко, коли треба йти на демонстрацію в дощ і нести написи: ’’Звільніть Мороза”!... Але я розумію, чому я мушу робити ці речі... Я люблю бути українкою і я хочу бути українкою”. Молодша сестра Наталки, десятирічна Надія Гевка написала, що вона ходить на демонстрації, щоб люди допомогли звільнити Мороза з тюрми. Свою відповідь вона кінчає словами: ”Я люблю родичів, Бога і Україну і я буду для них працювати ціле своє життя”. Восьмирічна Мотря Мац з містечка Лінсбрук, штат Нью-Йорк, пише: ”В американській школі всі мене поважають за те, що крім англійської мови, говорю по-україн ському і добре вчусь іспанської мови... Щосуботи мій тато возить мене до української школи. Там читаємо книжку ’’Волошки”,пишемо диктант.Вдома я читаю українські народні казки. Найкраще мені подобається казка про рукавичку. Люблю дуже декламувати вірші, особливо Шевченка, Франка І Олеся. Останнє я деклямувала два вірші Василя Стуса.. в хаті ми говоримо лише українською мовою”. Галина Войтюк, одинадцять років, з міста Патерсон, штат Нью-Джерсі оповідає про свою родину таке: ”Як мама і тато були малі, вони перенесли великий голод у тисяча дев’ятсот тридцять третьому році. У тата померли два маленькі брати з голоду, а він збирав і варив усякі трави І їв, щоб остатися живим. Моїм батькам прийшлося пережити дуже тяжкі роки. Мій тато попав у німецьку неволю І працював на шахтах.. Ми в Америці живемо більше двадяти років, але української мови не забуваємо, ходимо до української церкви, а діти йдуть до української школи. Дотримуємось українських звичаїв. Я б хотіла, щоб Україна була вільна, щоб я могла її відвідати. Наші предки були козаками І ми є діти козацького роду”. Відповіді, що їх дали діти на питання — "Хто ми є і чиї ми діти” свідчать про виховавчу роботу, що її ведуть з дітьми свідомі батьки-українці і українські громадські організації в Сполучених Штатах і Канаді, прагнучи, щоб молоді люди почували себе не тільки американцями чи канадцями, але й українцями. Асиміляція молодого покоління українців є серйозною проблемою і на Україні, де багато україн ської молоді русифікується і не цікавиться українською історією та культурою, і в країнах поза межами України, де молодь легко асимілюється з навколишнім світом. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
