Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
„Нехай мистецтво тобі буде святощами, театр — храмом, вистава — ритуалом, режисер — жрецем, а актор — братом". Ясно, що з нашої вигадки нічого не вийшло. Ніякого братства ми не заснували і „лицарями ми стецтва" не стали. Та все ж із гордого усмішкою згадую ці наші пляни й мрії, які снувались у гарячих молодих головах. Яка я рада, що колись у тому брала участь! Саме тоді в 1897 р. народився в Москві театр, що виявляв оце шукання нових форм театрального мистецтва. Це був Московський Художній Театр, згодом названий МХАТ, на чолі зі Станіславським і Немирович-Данченко.м. У цьому театрі ми почасти бачили реалізацію нашого ідеалістичного настав- лення. Державний театр із його геніальними акто рами, але рутиною в репертуарі й постановці, попав відразу під сувору критику не тільки нашу, але й усього поступового громадянства. Все частіше чу лося — „грають знаменито, але щось нудно там, чогось недостає . 11 МХАТ із кожною постановкою приєднував нових симпатиків. Від нього віяло чимсь новим, свіжим. І безбарвна куртина, що на стукіт за кулісами беззвучно розсувалась, і вигідні, такі ж однобарвні, не-яскравого 'кольору фотелі, і відсут ність оркестри — все це викликувало поважний на стрій у глядача. З притемненням світла двері до залі замикались, оплески й уклони були заборонені. З піднесенням куртини ніщо не розсівало уваги гля дача, а перед його очима розвивалась акція, що да вала йому повну життєву дійсність. Ніякого ефекту, патосу, ніякого фальшу у тоні, рухах. Не тільки актор, але й глядачі були зачаровані. Ц е дивувало і приголомшувало глядача, що вперше попадав на киставу МХАТ-у. Згодом це виховувало його в по шані до театрального мистецтва й актора. Ніколи форма не брала верху над змістом. Актори там не бавили" публики і публика не ходила там для за бави. На нас, молодь, театр цей робив особливе вра ження. Не тільки тому, що в перший склад цієї трупи увійшли наші одношкільники, як Кніппер, Савицька, Загаров, Меєрхольд і інші (всього 8 душ ), але тому що ми відчували там приявність богині Мельиомени і пошану до неї. З захопленням слухали ми про вка зівки Станіславського щодо поведення актора на пробах і на виставі. Правда, Станіславський на по чатку придавав перебільшену увагу техніці гри і про сто замучував своїх акторів вправами. Але згодом переконався, що актора можна технічно „зробити", але артистом таки треба народитись. Немирович- Данченко віддавав перевагу психологічному зрозу мінню твору. З ним дуже легко було працювати: він у двох словах умів дати акторові потрібний настрій. Памятаю, як на іспиті він дав мені прочитати моно лог із пєси Островського „Пізнє кохання" Вистачило кілька його слів, щоб я схопила суть монологу й про читати було імені дуже легко. Та оба вони — Станіславський і Немирови- Данченко змагали до одного — осягнути в своїх постановках яко мога більше переконливої життєвої правди. Може декого здивує, що стільки місця уділяю у своїх спогадах чужому, бо московському театрові,. Та ми, театральна молодь, зростала під його впливом і перенесли, також дещо з його духовости і в україн ський театр;(Загаров). А серед театральної публики, що захоплювалась його напрямом, було чимало укра їнців, яких МХАТ осягав у Москві та під час своїх виїздних виступів. Отже тому треба вважати, що МХАТ відограв деяку ролю і серед нас. Крім цих усіх впливів, що діяли на мене і членів мого гуртка, мушу згадати і про вплив дядька Ва силя. .Він — по фаху природознавець, пристрасно любив театр. В його бібліотеці можна було знайти все, що появилось друком у цій галузі. Він слідку вав за розвоєм театру, внав багатьох акторів і мав свій обґрунтований погляд на сценічне мистецтво. Він дуже високо ставив акторську техніку. „Пере живати всією істотою щодня те, що дієва особа пе реживає тільки раз у житті — це стане людських сил", — казав він. — „Грати нервами й темперамен том — це значить вичерпати себе, за 2— 3 сезони. Але сама техніка без нервів і темпераменту може осліпити блиском, але не загріти. От, як порівняти електричне світло до соняшного проміння — перше світить, а друге світить і гріє. Природи таки нічим не заступиш!" Пригадався мені ще один комічний епізод із цих часів. Жила я дуже далеко на периферії Москви в Лефортові, а тому, виходячи вранці на виклади я верталася пізно вночі, особливо, якщо по науці ішлося кудись до театру або на концерт. На розі Нікитської вул., де містилася наша Драматична Школа, була цукорня Бартельса, де ;ми, студентки, харчувались, купуючи собі пиріжки і каву. Виклади кінчались о год. 6 вечора, а театр або концерти по чинались о год. 8. Накупивши собі запас пиріжків, ми йшли до залі і розташувавшись там, їх поїдали. Нас усюди знали і пускали навіть у неосвітлену залю — звісно, студентки Фільгармонії! Але от, одного разу стався з нами неабиякий випадок. На цей раз ми принесли з цукарні трубочки з1’ сметанкою. Засіли в першому ряді' балькону (заля була ще темна) і давай, видобувати їх з торбинки. Вкусили раз, вкусили два, а сметанки не чути. По лаявши цукорню за недогляд, ми вдоволились тим, шо мали. Але яке було наше здивування, коли ми, як пустили світло і стала з'биратись пу'блика, поба чили всю сметанку на кріслах партеру! Кусаючи трубки, ми в темряві не бачили, що видушували всю сметанку в партер. Ні слова не кажучи, ми пере йшли на другий бік залі у протилежний куток і тільки згори спостерігали як обурена публика кликала театральну обслугу. Ці, піднявши голови, шукали за нами, догадуючись, звідкіля впала на крісла пар теру така „благодать" А ми сиділи, спокійно роз мовляючи на своїх місцях, неначе б це до нас не від носилось. Офіційно студентам нашої школи було заборо нено виступати на сцені, але цього не дуже пересте рігали і я таки грала, то під час вакацій на Сесторіць- кому курорті, то зимою на периферіях Москви по фабриках. Пооби наші відбувались зимою у примі щенні Чайної на Смоленському ринку, а в літі їв Літ ньому Театрі Зоологічного Саду. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
