Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
П а м я ті Л е с і Б ен ь (Докінчення) цього часу (напір. Вспаніїя, Японія й т. п.). — П-нії Мансо мазала мені, що вона їздила теж до ЗДА й нав-іть дуже жаліла, що не мала адреси СФУЖО, якого' була б напевно відвідала... — А таїк. Вона їздила туди ©ід „Юні<он фемінін" на з'їзд для ,,роз витку продукції", б о- вона ціка виться й підвищенням життєвої стопи біднішого населення, зокре ма- ж матерів з дітьми... Чи. це вже все, що :ви хотіли б знати? — Ще одне .питання в двох ча стинах: як -ставиться .п-ні Мансо ДО ЖІНОК, ГГО'НевОЛеНИХ МО'СМВЮЮ народів, і- зокрема до українських жінок? Панна Делєм зірвалася зі .свого крісла, кинула по- дорозі комусь у телефон: „-Вибачте, задзвоніть через півгодини, я зайнята!", -по рилася в великій, вмурованій у сті ну шафі, й .принісши мені „Ревю їнтернасіональ" їхнього журналу „Ля фам", каже: — Замість -слів — ось вам доку мент: де ж за -великою 'підтрим кою п-ні Мансо на коїнгре-сі МММ 1950 р. в Парижі, де доповідь про українську жінку мала п-ні Ви тязь, (Перейшли 'ОЦІ резолюції в справі переслідуваних і- депорто ваних жінок. — Про- ці резолюції я знала, тільки невідомо було наїм, щоі іце заслуга п-ні Мансо1! — Це було вісім рокі® тому, а тепер, заі її головування, ось ди віться... і ділова секретарка зноіву порилася в паперах. — Ось мате ріал до' нашого 'наступного числа. Саіме йде стаття про альбанську жінку. Як бачите, — нас « є ціка вить „коекзистенція", але добро матері й дитини, 'байдуже, чи во ни з вільних народів, чи з сателі тів, чи ще гірше, — з країн пере творених на „соціялістичні респу- б // Г J ліки ... —■ І ще щодо українок... —• П-нІ Мансо дуже цінить у вас українське 'мистецтво., вишив ки, привязання до1 родини й ро динного вогнища... — Дяікую за компліменти для нас, та за інтервю! Тікаю, бо вас ждуть, та вибачте, що забрала стільки часу... — і .в тому момен ті я пригадала собі, що мала за питати про одну, делікатну опра ву. Але я своїм звичаєм, рубнула Під час другої світової війни й окупації Галичини в 1939 році, большевики заарештували В. Беня і „зліквідували", як колишнього українського військового діяча. В 1944 році Леся з сином виїхали з Галичини, спочатку до Німеччи ни, а -в 1947 році до Америки, до Дітройту, де вона жила до самої смерти. В Дїтройті вона «лашту валася на працю 'помічницею ме дичної сестри в шпиталі Г. Форда й увійшла в 'Місцеве громадське життя. Була активною членкою Союзу Українок, членкою Церков ного Сестрицтва Св. Покрови при українській православній катедрі, але найбільше уваги приділяла службовим обо'вязкам. За надзви чайно чуле відношення до хворих їй дали назву „наша імама". І справді, всі хворі, що вона їх до глядала, мали від неї, як від рідної матері, пильний догляд. Вона, об слуговувала не лиш своїх хворих, а й „сусідніх", якщо ї ї колеги- доглядачки барилися на виклик. В останній період перед смертю Леся довгий час уже не працюва ла, і це ї ї найбільше гнітило. Вона завжди говорила, що лиш тоді по чуває себе корисною і відчуває зміст життя, коли може віддати свою працю на користь інших — чи то хворих, чи то жіночій орга- зації, чи то українському народо ві як спільноті. Хворіла Леся на страшну неду гу — пістряка печінки, але не зна ла цього, і до останньої хвилини життя вірила, що в неї діябет, і що ■вона пристосується до своєї хво- зо©сім неделікатно, вже на- сходах, куїдою імиї разом .сходили: — Чи правда це, що дійшло' до якогось розриву між МММ і ,,Ю- ніон"? — Вже й ви ;це чули? Все це наробив наш цьогорічний „кер- мес", якого влаштували ми, не спільно з „Юдаоїн", як звичайно, але окремо, щоб... заробити трохи гроша, якого наїм дуже-дуже по трібно: для наших цілей... — О, як приємно, довідатися, що це вигадки! До побачення мад- муазель Делєм! — Доі побачення мадам Вішін- окі! Люба Вітошинська роби і буде далі жити і працювати як багато інших хворих діябетиків. При своїй хворобі вона могла са ма ходити і навіть виконувати різ ну домашню .роботу, майже до о- станнього дня свого- життя. Неза довго до захворіння, а головне ■під час хвороби, вона, ніби відчу ваючи кінець свого життя, вишила два дуже гарних рушники для при краси намісних образів в україн ській православній церкві. Вона була членом церковної громади і ввесь час щедро офірувала на різ ні потреби своєї церкви. Під час ї ї тяжкої хвороби, Ле сею дбайливо опікувався ї ї син Кость. Треба признати йому, що він справді виявив правдиве синів ське чуття, і -віддав своїй матері все, що можна було в тих умовах. За два місяці перед смертю Лесі, наше місто відвідав проф. їв. Дра- батий, що знав ї ї ще з часів ви звольних змагань. Відвідуючи її, -цілий вечір провів із нею, згаду ючи колишні часи і славні повяза- ні з ними події 1917— 1920 років. Між іншим він також пригадав, що останній раз зустрічав Лесю в 1919 році, в Києві, на вулиці, коли вона розносила по місту якісь уря дові відозви. Після того вечора, під враженням зустрічі і спогадів — вона кілька день навіть краще себе лоічувала. Все згадувала ми нуле, пережите, і висловлювала світлу надію на майбутнє, але не для себе, а для свого -народу. Померла Леся Бень 9. березня 1957 року, о годині 8-ій вечора. Поховали її на одному з кращих кладовищ, „Ґренд Ляївн", у захід ній частині міста Дітройту. Зазе леніла травою ще одна свіжа мо гила на тернистому шляху нашого ■великого^ .вигнання. Відходять од на по одній вірні дочки України, патріотки своєї поневоленої Бать ківщини, не діждавшись її звіль нення. Тому -.мусимо, шануючи їх світлу память, завжди памятати, щоінашим обовязком є також про довжувати їх працю для приско рення остаточної перемоги укра їнської правди .над злом, для звільнення нашого народу від оку пації. То- буде найкращий памят- ник для українських патріоток, у тому і для Лесі Бень. Є. Роетін Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top