Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ТАНЦЮЄМ Весела музика — танцюєм . . . відбилось сонце в стоплених снігах і щастя бризнуло тобі на вії, і колоски увязнені відкрились --- на мене очка задивились дорогі. Здивовано відчинені твої уста, моя дитино; вино вливається в життя. Н есу тебе, маленька, музикою, сонцем лину, минаю непривітні доли, тінь надморських скель; моя ти мрія здійснена, — єдина, тебе захоплюватиме краси тривке. Твій усміх — жайворонок на світанку, кохана рученька в моїй руці, ще нозям так далеко до землі; голівкою припала зідхнувши, до мого чола. У променях розцвілих безж урною пташкою рости. Весела музика, танцюєм . . . Роса дрібна в траві; ще крок . . . метелик пролітає, всміхаєшся кохана, спиш утішена весною. Ірина Ш. Шуварська Ню Йорк, весна 1955. „Великі дні, великі ночі, Великі люди із руїн На світ виходять І говорять...44 Т. Шевченко Коли грозові хмари нависнуть над людиною, а чорною пусткою війне у душ у ї ї , — перша думка про матір — джерело життя. Непереможний дух нації виро щується незримо, стихійно з на- дрів народу, з незломної правіри в його буття. Продукт праці ін телекту, свідомих духових зусиль це вже надбудова нації, те, що спроможне визволити д уха ї ї , про класти йому шлях до росту. Та ко рінням той д у х у самому народі і звідти могутність його. Живе ж він і житиме в першу чергу завдяки матері, володарці родинного вог нища. Коли приходила негода, і дон о силося дудніння ворожих копит до ї ї господи, вона — мати вся на сторожена ставала на захист дітей своїх. Не дати роду на поталу! — було споконвіку ї ї девізою . По клик цей неначе з новою силою пролунав у душ і Домахи, україн ської матері в часи недавніх ще у - дарів в живе єство України, під час насильної колективізації 1929-30 pp., предтечі великого голоду. Чільний персонаж із драми пера Людмили Коваленко, Домаха — це вияв сили духа української селян ки, символ жінки, що витривала в часі великої проби життя нації. Коли вороги вдерлися в ї ї світ — прийшли по ї ї сина, мати Домаха стала як привид при вході в хату, розпявши руки: — Не пущу! Чо го треба? — намагалась боронити ї ї . А як сина вже забрали з ї ї предківського гнізда, як нарікли куркулями, як пограбували ї ї ха ту і рознесли мозолисто надбане за життя добро, а чоловіка погна ли в Сибір, — то в Домашині жили наче влилась нова невидима сила. Вона гордо випрямлена сиділа на діжі посеред руїн своєї господи, дивилась, як послідне із неї вино сять. Тоді вона тільки одна відала, що найціннішого з ї ї хати все ж не винесуть, бо воно в душі її... А як прийшлось покидати о се лю роду свого і лаштуватись у не знану іпуть у самотині, — Домаха навколішки із здаш еним у душі стогоном прощалась з хатою: — Прощай, моя хатонько! Прощай, роде мій! — Ховала за пазуху оскілки з розбитої ікони — мате рине благословення, і твердо йшла в розярений ворогом, жорстокий світ... Крізь вогонь і пожарища пронесла вона своє прагнення зб е регти первень роду, відновити його. І ось, немов примара з попелищ, виринає з-п осеред напіврозвале- них землянок висока і худа по стать Домахи. Після запеклого змагу на життя і смерть, вона по єднується з донькою, що приби лась до н еї, і з онуком — продов жувачем роду ї ї . Домаха перемог ла. Вона викохає його — внучка свого, серцем виживить, із-під зем лі вирве поживу йому, бо він --- рід ї ї , — майбутнє новопізнаної України... Домаха — це та сила життя, що діє й тоді, коли нація, здавалося б, здана вже на поталу. І тоді, коли вслід за колективізацією, 25 літ тому, Москва засіяла голод на У- країні і забрала міліони жертв, українська жінка встояла. Шукати життєдайних первнів, знаходити їх і в найтяжчі хвилини, радіти ними, леліяти їх і будувати на них майбутнє — це запорука життя нації. На сторожі їх на Україні стоїть незмінно — мати. Мати Домаха
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
