Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Актори знали, що ті гарячі голови робили їм, за служену чи ні, (то івже наша справа.), таку овацію, з якою дирекція театру не могла >не рахуватися і по силали нам окремі уклони чи чаріівні усмішки. Після вистави цілий натовп студентів і учнів різних шкіл бігли ще до виходу артистів, щссб при появі свого божка ще раз вигукнути „браво“ своїм молодечим, вже захриплим голосом. Аж смішно зга дувати, .скільки енергії (вкладали ті ентузіясти в уша нування своїх ,,божків“, які гордощі розпирали наші груди, коли в подяку за опухлі долоні й захриплий голос вдалось піднести упущену рукавичку чи ху стинку і одержати за 'свою лицарську послугу по гляд, квітку, усмішку! Як весело й 'бадьоро розхо дились ми групками по всіх напрямах Москви, прога вивши всі ,,конки" і трамваї, але свідомі свого ге ройства! Гурток, до якого я належала, збирався що су боти у мого дяді. Читались ноіві твоіри, виконувались щойно написані музичні речі, обмінювались погля дами на них і іпри цьому випивалось .кілька 'самова рів чаю з булками. Часто ми ставили собі завдання до слідуючої суботи подивитись одну і ту ж пєсу, послухати оперу, прочитати якийсь тівір, щоб пере вести дискусію й критику. Боже! Як же жорстоко критикували ми все і івіся , а'бо як палко захоплюва лись. Як живо сперечались, відстоюючи сівою думку! Життя ікиїпіло, може зухвало, але буйно, по-моло- дечому! Дуже швидко збагнула я, що була абсолютним неуком. Те, що я знала чужі мови*, непогано грала на фортепіяні, доібре танцювала — не уявляло ніякої вартосте в тому гуртку. Я почала читати есе, що по падало під руку. Були це книжки з наукової, особли во Історичної літератури, беллетристики і з біогра фій. Це допомогло мені згодом. У школі було теж багато праці, хоча в т,і часи нас не вчили того, чого вчать тепер. Але все ж таки, коли я згодом ©зяла до рук Станіславського „Працю актора над собою", в суті речі не 'багато знайшла у ній нового. Тільки' те, чого нас вчили, він звів у систему і додав багато пояснень. У 1897 р. відбувся в Москві перший всеросій ський зїзд акторів. Потреба в цьому мабуть була велика, бо в ті часи добитись дозволу на якийбудь зїзд було нелегко. Цей зїзд виразно довіїв, що в теа тральній сираіві мусить бути переведена основна реформа. Багато акторів виступало з доповідями, в яких підкреслювалось низький рівень інтелігенції й моралі актора, нездисциплінованість і т. д. В на слідок цього -перейшла постанова, що звання актора не може одержати людина без закінченої бодай се редньої освіти, а для упорядкування цієї справи за сновано Союз Акторів із осередком у Москві. Я ходила на цей зїзд із вуйком Василем. Зїзд ще більше розбурхав нашу молодь. Ми присягались усе життя високо тримати прапор чеснот актора, боро тися з нездисциплінованістю й несправедливістю, що загніздились у цьому мистецькому званні. Складали свої правильники, збирали підписи. На жаль, вони затратились у мене під час усяких евакуацій та оку пацій. Памятаю лиш кілька пунктів з одного такого правильника, що його зложив наш гурток. Він ціка вий був тим, що виявляв тодішній погляд на сцену жовтодзюбів, якими ми були. Але під деякими з них я й тепер, маючи за собою добрий шмат театрального шляху, підписалась би. Ось вони: 1. Немає поганих роль, а є тільки погані' актори. 2. Памятай звідкіля і навіщо ти вийшов на сцену. 3. Слухай більше своєї душі, ніж суфлера. 4. Краще недограти, ніж переграти. 5. Розумом контролюй почування, слово, рух. 6. Пануй над текстом, а не щоб він панував над тобою. 7. Щоіб відповідати, треба знати й текст парт нера. 8. На сцені дбай не тільки про себе, але й про партнера. 9. Грай більше під час павз, ніж виголошування тексту. 10. Не страждай більше глядача. (Ходила пого вірка: Актор плаче за рубель, а публика за З ко пійки). 11. Бійся похвал, люби критику. 12. Успіх — це тільки зобовязання до дальшої праці. 13. Свідомість зопсутої ролі — ознака поступу. 14. Задоволення собою — перешкода до по ступу. Таких пунктів було багато. Кожний із них га ряче передискутовували, заки оформили його в одне речення та внесли до правильника. Це буїв вияв на шого наставлення до праці на сцені. Немає нічого дивного, що при такому настав- ленню зявилася в нас думка заснувати братство під назвою „лицарів мистецтва “ з дуже суворим стату том, із довгою кандидатурою та майже лицарським по свяченням. У статуті заборонялось уживання аль- коголю, аморальність, карієризм і грошелюбство, і вже не знаю, що ще. Гаслом братства мали бути слова — ,,Мистецтво чисте, безмежне й неосяжне" Воно чисте і вимагає чистої душі й тіла. Безмежне, бо вимагає постійно праці, яка ніколи не закінчиться. Неосяжне — бо справжній мистець ніколи не почу ває себе досконалим. А закінчувався статут словами:
Page load link
Go to Top