Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
„Нехай мистецтво тобі буде святощами, театр — храмом, вистава — ритуалом, режисер — жрецем, а актор — братом". Ясно, що з нашої вигадки нічого не вийшло. Ніякого братства ми не заснували і „лицарями ми стецтва" не стали. Та все ж із гордого усмішкою згадую ці наші пляни й мрії, які снувались у гарячих молодих головах. Яка я рада, що колись у тому брала участь! Саме тоді в 1897 р. народився в Москві театр, що виявляв оце шукання нових форм театрального мистецтва. Це був Московський Художній Театр, згодом названий МХАТ, на чолі зі Станіславським і Немирович-Данченко.м. У цьому театрі ми почасти бачили реалізацію нашого ідеалістичного настав- лення. Державний театр із його геніальними акто рами, але рутиною в репертуарі й постановці, попав відразу під сувору критику не тільки нашу, але й усього поступового громадянства. Все частіше чу лося — „грають знаменито, але щось нудно там, чогось недостає . 11 МХАТ із кожною постановкою приєднував нових симпатиків. Від нього віяло чимсь новим, свіжим. І безбарвна куртина, що на стукіт за кулісами беззвучно розсувалась, і вигідні, такі ж однобарвні, не-яскравого 'кольору фотелі, і відсут ність оркестри — все це викликувало поважний на стрій у глядача. З притемненням світла двері до залі замикались, оплески й уклони були заборонені. З піднесенням куртини ніщо не розсівало уваги гля дача, а перед його очима розвивалась акція, що да вала йому повну життєву дійсність. Ніякого ефекту, патосу, ніякого фальшу у тоні, рухах. Не тільки актор, але й глядачі були зачаровані. Ц е дивувало і приголомшувало глядача, що вперше попадав на киставу МХАТ-у. Згодом це виховувало його в по шані до театрального мистецтва й актора. Ніколи форма не брала верху над змістом. Актори там не бавили" публики і публика не ходила там для за бави. На нас, молодь, театр цей робив особливе вра ження. Не тільки тому, що в перший склад цієї трупи увійшли наші одношкільники, як Кніппер, Савицька, Загаров, Меєрхольд і інші (всього 8 душ ), але тому що ми відчували там приявність богині Мельиомени і пошану до неї. З захопленням слухали ми про вка зівки Станіславського щодо поведення актора на пробах і на виставі. Правда, Станіславський на по чатку придавав перебільшену увагу техніці гри і про сто замучував своїх акторів вправами. Але згодом переконався, що актора можна технічно „зробити", але артистом таки треба народитись. Немирович- Данченко віддавав перевагу психологічному зрозу мінню твору. З ним дуже легко було працювати: він у двох словах умів дати акторові потрібний настрій. Памятаю, як на іспиті він дав мені прочитати моно лог із пєси Островського „Пізнє кохання" Вистачило кілька його слів, щоб я схопила суть монологу й про читати було імені дуже легко. Та оба вони — Станіславський і Немирови- Данченко змагали до одного — осягнути в своїх постановках яко мога більше переконливої життєвої правди. Може декого здивує, що стільки місця уділяю у своїх спогадах чужому, бо московському театрові,. Та ми, театральна молодь, зростала під його впливом і перенесли, також дещо з його духовости і в україн ський театр;(Загаров). А серед театральної публики, що захоплювалась його напрямом, було чимало укра їнців, яких МХАТ осягав у Москві та під час своїх виїздних виступів. Отже тому треба вважати, що МХАТ відограв деяку ролю і серед нас. Крім цих усіх впливів, що діяли на мене і членів мого гуртка, мушу згадати і про вплив дядька Ва силя. .Він — по фаху природознавець, пристрасно любив театр. В його бібліотеці можна було знайти все, що появилось друком у цій галузі. Він слідку вав за розвоєм театру, внав багатьох акторів і мав свій обґрунтований погляд на сценічне мистецтво. Він дуже високо ставив акторську техніку. „Пере живати всією істотою щодня те, що дієва особа пе реживає тільки раз у житті — це стане людських сил", — казав він. — „Грати нервами й темперамен том — це значить вичерпати себе, за 2— 3 сезони. Але сама техніка без нервів і темпераменту може осліпити блиском, але не загріти. От, як порівняти електричне світло до соняшного проміння — перше світить, а друге світить і гріє. Природи таки нічим не заступиш!" Пригадався мені ще один комічний епізод із цих часів. Жила я дуже далеко на периферії Москви в Лефортові, а тому, виходячи вранці на виклади я верталася пізно вночі, особливо, якщо по науці ішлося кудись до театру або на концерт. На розі Нікитської вул., де містилася наша Драматична Школа, була цукорня Бартельса, де ;ми, студентки, харчувались, купуючи собі пиріжки і каву. Виклади кінчались о год. 6 вечора, а театр або концерти по чинались о год. 8. Накупивши собі запас пиріжків, ми йшли до залі і розташувавшись там, їх поїдали. Нас усюди знали і пускали навіть у неосвітлену залю — звісно, студентки Фільгармонії! Але от, одного разу стався з нами неабиякий випадок. На цей раз ми принесли з цукарні трубочки з1’ сметанкою. Засіли в першому ряді' балькону (заля була ще темна) і давай, видобувати їх з торбинки. Вкусили раз, вкусили два, а сметанки не чути. По лаявши цукорню за недогляд, ми вдоволились тим, шо мали. Але яке було наше здивування, коли ми, як пустили світло і стала з'биратись пу'блика, поба чили всю сметанку на кріслах партеру! Кусаючи трубки, ми в темряві не бачили, що видушували всю сметанку в партер. Ні слова не кажучи, ми пере йшли на другий бік залі у протилежний куток і тільки згори спостерігали як обурена публика кликала театральну обслугу. Ці, піднявши голови, шукали за нами, догадуючись, звідкіля впала на крісла пар теру така „благодать" А ми сиділи, спокійно роз мовляючи на своїх місцях, неначе б це до нас не від носилось. Офіційно студентам нашої школи було заборо нено виступати на сцені, але цього не дуже пересте рігали і я таки грала, то під час вакацій на Сесторіць- кому курорті, то зимою на периферіях Москви по фабриках. Пооби наші відбувались зимою у примі щенні Чайної на Смоленському ринку, а в літі їв Літ ньому Театрі Зоологічного Саду. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
