Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
м. м* Жіноче питання (Із спогадів про Гуцульщину) Читаючи Стефаникову біогра фію, зустріла я там згадку про др. Вацлава Морачевського та його дружину-українку др. Софію О- ку н ев с ьк у - М о р ач е в с ьк у, з якими Стефаник познайомився в Кракові. В автобіографії Стефаника наве дені були такі слова: ,,Вони при їхали із Цюріху, обиДзоє високо освічені і я від них користувався IU И ро К и М Є'В р 011Є ї З'М о м “ . І зараз же чомусь мені Жабя нагадалось. Чому ж саме Жабя? — подумаєте. Яке ж бо відношен ня може бути між Жабям і Крако вом" чи Жаб ям і Русовом, -місцем народження й перебування Стефа ника. А однак є таки, бо ж саме до Жабя 'приїжджав рік-річно на літні вакації той же самий д-р Мо- рачевський, тоді вже професор у- ніверситету. Можна було йото ба чити, як день-у-день ходив верха ми — тільки вже не зі своєю дру жиною др. Софією Окуневською (вона бо вже покійна тоді була), а з якоюсь „грабіною". Обидвоє високі, худі, в білих од ягах. Він завжди йшов уперед, а вона кіль ка кроків за ним. :На моє здиву вання, чому вони не разом ідуть, наша сусідка-гуцулка сказала: — А єк же мають іти? Та же так має бути, що газда йде вперед, а газдиня за ним. — А чому нічого 'не говорять до себе? — не здавалась я. —• Та що мають повістувати?! Ади, усе вже собі сказали та й мають спокій... Приїжджав туди теж і син д-ра Морачевського — такий же висо кий і' з такою ж бородою, як у батька. Різниця була лиш та, ще батько -був поляком, а син укра їнцем, 'мати бо виховала його в у- країнському дусі. Одружився теж з українкою. На жаль, помер у молодому віці. І ще тому нагадалось Жабя, що жив там друг Стефаника з юних лігг —■ др. Яків Невестюк. Досі ми знали Стефаника тільки з його не- перевершених новель, а в Жабю мали нагоду почути від Невестюка дещо більше про життя-’буття письменника і то не лиш із поваж ного, але й з веселого боку. І тому то при згадці про Стефаника, за раз же зязляється в гіамяті висо ка, кремезна, вродлива .постать д-ра Невестюка — Стефаниково- го друга. І саме про нього хочу накреслити кілька слів. Може то му, що був такий близький до Стефаника в юних роках, а може, що був талановитий та 'з блиску чими й скорими наче блиск меча, думками, —- чи -може вкінці тему, щоб зазначити, як дивно й нероз гадано укладається деколи люд ське життя. Не можна ж згадати д-ра Невестюка, не згадавши Жа- бя, і навпаки. Жабя бо і д-р Неве- стюк -це ж була нерозривна ці лість. Найяскравіші1 звичайно бувають перші враження. І тому то оті пер ші враження з нашого побуту в Жабю залишились наче живі в мо їй памяті. Ми з чоловіком, молоді щ© тоді, прибули до Жабя на по стійний побут. Одного дня вранці, взн'зши за руку свою доню, вибралась я на закупи до 'крамниці. Йшли ми до рогою понад Черемошем, очаро вані прегарним краєвидом. Ліво руч Синиці синіли. З оповідання чоловіка знала я вже, іцо саме під Синицями живе Петро Шекерик- Доників. (Пізніше мали ми нагоду бути в його гражді, а Параска Шекеричка, вродлива Шекерикова дружина, гостила нас у своїй, взірцево на гуцульський лад ула штованій, хагі. Мали ми теж на году бачити й доволі велику Ше- к е р и к о в у біб л і о т е к у). Черемош срібною стрічкою вив ся поміж крутими берегами, ма ючи по боках свіжо нанесені 'валн з каміння — сліди по великій по вені, яка трапилась саме в перших днях нашого побуту в Жабю. Тоді то Черемош не був цією срібною лентою, а непереможною стихією. Він шалів, казився і рвав усе, що лиш зустрів по дорозі. Не лиш ве ликі бервена та вирвані з корін ням ялиці, але навіть гуцульські хати брав на свої дужі каламутні хвилі та й ніс у світи. Ось вже недалеко кооперативна крамниця, приміщена в хаті Ше- керикового тестя — Гапчука, що так дуже обличчям своїм нагаду вав мені Стефаника. Саме набли зились ми до тієї крамниці, як над 'їхав верхи якийсь старший добро дій. Миттю зіскочив з коня та при вітав нас. — Не треба вам, шні, казати, хто я, бо й самі певно знаеге, так, як я :знаю, що- ви дружина мого молодого колеги по фаху. Куди ж це .ви так раненько поспішаєте? — Та йду до крам'ни.ці. Та -й до мясара за мясом треба поступити. Ага! ,,І ходив я щоранку до фляйш1біанку .по фляйш до мена- жу“ — засміявсь. — Але ви, докторе, мабуть до схід сонця встали, що оце вже вертаєтесь звідкілясь. — Та, правду кажучи, не вста вав я, бо й зовсім таки не лягав усю ніч трудився. Помагав там од ному „фай'но'му іл є г ін и к о в і “ на цей світ дістатись. Гай-гай! Пруться люди на'цей грішний світ, наче до раю якого. Якби те знаття вперед, що потім, то сиділи 'б і рипалися б. — Ну, і як же, помогли? — по сміхнулась я. — Авже ж 'поміг! 'Кажу вам, ле гінь хоч куди! Так і 'простягає вже руку за -бардкою. А це доня ваша? Золотоволоса така! Як див люсь на отаких малих дітей із зо лотими кучерями, завжди нагаду ється мені мій молодший син, як маленький був. Такі ж самі золоті кучері були в нього, наче в дів чинки; І враз кудись ділась притаманна йому 'веселість. — А більше дітей у вас немає? - - спитав згодом. — Та ні, немає. Вона ж водно час найстарша і наймолодша в нас. — Ага! Тільки оце єдине „жіно че питання" у вас! ■— Чому ж саме „жіноче питан ня"? — посміхнулась я. — Хіба ж ні?! Ви ж самі най краще знаєте, чому. Вам же на певне нечужі оті модні кличі жі ночої рі'знолравности. І хто знає, чи й самі ви не ,,крушили копіє" в обороні жіночих прав та й проте стували, де требй й не треба про ти „поневолення жінки" — А вже ж протестувала! — кажу. — І то дійсно, „де треба й не треба", як ви, докторе, з б о л и л и сказати.
Page load link
Go to Top