Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Мама уважно ставилась до моєї вражливости, але не вберегла мене. Швидко по виставі ,,Демон“ Рубінштайна нерви мої не видержали й я занеду жала. Памятаю непереможний жах, коли я залиша лась сама у кімнаті. Лікар заборонив усякі розваги, що дражнили б мої нерви і фантазію. Але отрута вже увійшла в мою кров. Я слухала маминої гри і співу і малювала собі в уяві все, що співалося або гралося. Не треба було зорового вра ження, фантазія малювала все! Я залазила під бать кове бюрко, замикала очі і летіла в країну казок. От мама співає ,,Ерлькеніг“ Шуберта і я бачу ліс, вер шника з хворим хлопчиком, лісовика, що женеться за ними. „Das Kind war tot“ кінчає мама, а я гірко плачу, уткнувшись носом у її коліна. Коли закінчилось мені 9 років, мене віддали до інституту. Незабаром померла мама і мого життя торкнулась прозаїчна опіка клясних дам і мачухи. Дитинство скінчилося! Але ні сім років, проведених у чужому мені по духу інституті, ні в такій же чужій для мене родині мачухи, не могли затерти того, чого я набралась у дитинстві. Рано втрачена любов матері, розбу джена фантазія, безмежне довіря до всіх перетвори лись у якусь тугу за поезією життя, яку згодом вміла знаходити навіть у найтяжчі хвилини. І які б несподіванки мені не посилало життя — я прожила його щасливо, завжди знаходячи дрібку краси у всьому і втіху у переконанні, що могло б бути ще гірше. II. У 1893 р. я скінчила інститут. Мені було не сповна 16 років, коли я виїхала до брата на провін цію. Мачуха була не від того, щоб видати мене заміж і позбутись усякого клоииту. Навіть знайшла мені претендента, якогось підстаркуватого генерала. Але я воліла кадета, а по правді кажучи, моє серце ще міцно спало. Коли я появил'ась у місті Г., мене негайно запро сили до аматорського гуртка. Я була цінним набут ком, бо мені зовсім не залежало на тому, чи гратиму молоду, чи стару, велику чи малу ролю. Сміючись, я казала, що я на амплуа ,,кого не вистачає'*. До того я тільки що вийшла з-ггід суворого інститутського режиму, була дуже точна й обовязкова при повній відсутності якоїсь зарозумілости. Все це прикмети — якими не відзначаються аматори. Грала я, от як Бог навчив —■ „нутром“, „темпе раментом", переймаючись -ролею, словом так, як гра ють усі дилетанти. Але сценічний образ забирав мене всю. Я зовсім не думала над ролею, я просто відчувала її і якось попадала в потрібний тон. Грати •було насолодою, а чому? Я не могла б 'сказати. Я ні кого й нічого не бачила на залі, хоча публика сиділа під самою сценою (грали ми в старшинському домі зібрань), жила лише в рямках сцени і памятаю, що перші оплески зробили на мене враження холодного тушу, отверезили, збили з тону й тексту. Довго я не могла знов увійти в ролю. Ніби мене раптом збудили і поставили на ноги, нагадавши про дійсність. Сло вом, я грала виключно для себе, не думаючи, що хтось дивиться на мене, хтось мене слухає. Якби я про це подумала, на мене напав би такий непере можний жах, що я втекла би в світ за очі. Якби мене тоді хто спитав про мистецький під хід до ролі, про психологію та логіку моїх сценічних образів, я вирячила б очі. Для мене все було^ ясне й логічне, а до других, себто до моїх партнерів у мене не було ніякого діла. Тепер, коли згадую, ті часи, розумію, що ряту вала мене тоді і підносила серед моїх партнерів тільки моя безпосередня щирість. Я не грала ролі, а просто перетворювалась у ту особу, користуючись часто запозиченим як у нас кажуть — штампом, але пережитим. В аматорських гуртках пєси рідко коли повторювались і гралося нечасто. Міняти свою шкіру доводилося далеко не щодня. Образ народжувався в уяві, відтворювався і відходив. Звісно, далеко не доведений до досконалости. •Доводилось грати й під різними режисерами. Були поміж ними й фахові актори і молоді автори- драматурги, що хотіли подивитись на ової твори ще до друку, а були й прості аматори. Найбільш задово- ляла я драматургів, які запевняли мене, що я даю саме такий образ, який вони собі уявляли. Але памя таю, як один актор Московського Державного Те атру при постановці пєси Островського „Женитьба Бальзамінова", запитаїв мене: — Чому ви в цьому місці граєте так, а не йнакше? Я щиро відповіла йому: — Не знаю, а що зле? - Ні, але чому саме? Ви ж мусите знати чому! — Ні, не знаю. Так якось хочеться так грати. Він засміявся. Для аматора типова відповідь, але в вас не задовільна. — Ну, тому, що це груба, лінива купчиха, яка пріє від спеки і нудить світом. — О, це вже краща відповідь. — похвалив він. — Ось так і треба підходити до кожної ролі. Завжди і першзавсе подумати -л<ого ви граєте і чому вона така, а не йнакша. — Зайва витрата часу, відповіла я. — Та ж сам текст говорить, що вона пріє від спеки, нудьгує і не знає, що з собою почати. Я ж це відчуваю і без думання. Він розсміявся весело і сказав згодом уже по важно: (Далі буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
