Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Мама уважно ставилась до моєї вражливости, але не вберегла мене. Швидко по виставі ,,Демон“ Рубінштайна нерви мої не видержали й я занеду жала. Памятаю непереможний жах, коли я залиша лась сама у кімнаті. Лікар заборонив усякі розваги, що дражнили б мої нерви і фантазію. Але отрута вже увійшла в мою кров. Я слухала маминої гри і співу і малювала собі в уяві все, що співалося або гралося. Не треба було зорового вра ження, фантазія малювала все! Я залазила під бать кове бюрко, замикала очі і летіла в країну казок. От мама співає ,,Ерлькеніг“ Шуберта і я бачу ліс, вер шника з хворим хлопчиком, лісовика, що женеться за ними. „Das Kind war tot“ кінчає мама, а я гірко плачу, уткнувшись носом у її коліна. Коли закінчилось мені 9 років, мене віддали до інституту. Незабаром померла мама і мого життя торкнулась прозаїчна опіка клясних дам і мачухи. Дитинство скінчилося! Але ні сім років, проведених у чужому мені по духу інституті, ні в такій же чужій для мене родині мачухи, не могли затерти того, чого я набралась у дитинстві. Рано втрачена любов матері, розбу джена фантазія, безмежне довіря до всіх перетвори лись у якусь тугу за поезією життя, яку згодом вміла знаходити навіть у найтяжчі хвилини. І які б несподіванки мені не посилало життя — я прожила його щасливо, завжди знаходячи дрібку краси у всьому і втіху у переконанні, що могло б бути ще гірше. II. У 1893 р. я скінчила інститут. Мені було не сповна 16 років, коли я виїхала до брата на провін цію. Мачуха була не від того, щоб видати мене заміж і позбутись усякого клоииту. Навіть знайшла мені претендента, якогось підстаркуватого генерала. Але я воліла кадета, а по правді кажучи, моє серце ще міцно спало. Коли я появил'ась у місті Г., мене негайно запро сили до аматорського гуртка. Я була цінним набут ком, бо мені зовсім не залежало на тому, чи гратиму молоду, чи стару, велику чи малу ролю. Сміючись, я казала, що я на амплуа ,,кого не вистачає'*. До того я тільки що вийшла з-ггід суворого інститутського режиму, була дуже точна й обовязкова при повній відсутності якоїсь зарозумілости. Все це прикмети — якими не відзначаються аматори. Грала я, от як Бог навчив —■ „нутром“, „темпе раментом", переймаючись -ролею, словом так, як гра ють усі дилетанти. Але сценічний образ забирав мене всю. Я зовсім не думала над ролею, я просто відчувала її і якось попадала в потрібний тон. Грати •було насолодою, а чому? Я не могла б 'сказати. Я ні кого й нічого не бачила на залі, хоча публика сиділа під самою сценою (грали ми в старшинському домі зібрань), жила лише в рямках сцени і памятаю, що перші оплески зробили на мене враження холодного тушу, отверезили, збили з тону й тексту. Довго я не могла знов увійти в ролю. Ніби мене раптом збудили і поставили на ноги, нагадавши про дійсність. Сло вом, я грала виключно для себе, не думаючи, що хтось дивиться на мене, хтось мене слухає. Якби я про це подумала, на мене напав би такий непере можний жах, що я втекла би в світ за очі. Якби мене тоді хто спитав про мистецький під хід до ролі, про психологію та логіку моїх сценічних образів, я вирячила б очі. Для мене все було^ ясне й логічне, а до других, себто до моїх партнерів у мене не було ніякого діла. Тепер, коли згадую, ті часи, розумію, що ряту вала мене тоді і підносила серед моїх партнерів тільки моя безпосередня щирість. Я не грала ролі, а просто перетворювалась у ту особу, користуючись часто запозиченим як у нас кажуть — штампом, але пережитим. В аматорських гуртках пєси рідко коли повторювались і гралося нечасто. Міняти свою шкіру доводилося далеко не щодня. Образ народжувався в уяві, відтворювався і відходив. Звісно, далеко не доведений до досконалости. •Доводилось грати й під різними режисерами. Були поміж ними й фахові актори і молоді автори- драматурги, що хотіли подивитись на ової твори ще до друку, а були й прості аматори. Найбільш задово- ляла я драматургів, які запевняли мене, що я даю саме такий образ, який вони собі уявляли. Але памя таю, як один актор Московського Державного Те атру при постановці пєси Островського „Женитьба Бальзамінова", запитаїв мене: — Чому ви в цьому місці граєте так, а не йнакше? Я щиро відповіла йому: — Не знаю, а що зле? - Ні, але чому саме? Ви ж мусите знати чому! — Ні, не знаю. Так якось хочеться так грати. Він засміявся. Для аматора типова відповідь, але в вас не задовільна. — Ну, тому, що це груба, лінива купчиха, яка пріє від спеки і нудить світом. — О, це вже краща відповідь. — похвалив він. — Ось так і треба підходити до кожної ролі. Завжди і першзавсе подумати -л<ого ви граєте і чому вона така, а не йнакша. — Зайва витрата часу, відповіла я. — Та ж сам текст говорить, що вона пріє від спеки, нудьгує і не знає, що з собою почати. Я ж це відчуваю і без думання. Він розсміявся весело і сказав згодом уже по важно: (Далі буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
