Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ПРИВІТ ТАРАСОВІ Я, білявка Галя, Дівчинка маленька, Віршиком вітаю Нашого Шевченка. Віршиком вітаю Нашого Тараса Він бо України Слава і окраса. Я портрет Шевченка Приберу в зелене, Щ об Тарас злегенька Усміхнувсь до мене. Роляник Прилітайте мої любі, мої голубята, З киргизами убогими у степ погуляти... Вони — убогі, вони вже голі, Та на волі іде моляться Богу... 'Г. Шевченко Далеко на схід від України жи ли з степу киргизькі діти: хлопчик Тангіз та дівчинка Кайса. Разом із татом і мамою вони кочували по степу з невеличким табуном ко ней. Хати в дітей не було, її замі няло шатро, що натягали його батьки в тому місці, де на деякий час спинялись. Літньої пори, коли трава в сте пу жовкла від спеки та він не зеле нів 'більше, батьки вибирали для свого постою місце над річкою. Там вітер із 'пустелі намів великі гори піску, що їх звали „тали“*). Тут не було ні гаїв, «і лісочків. Тільки де-не-де над водою росли лози. Хоч і бідне життя було 'В дітей, та на волі. Зранку до* вечора вони *) Тали — це купи піску, які вітер надуває з пустелі, часом на них р о стуть лози або бурян. БАБУСЯ-ЗИМА ПРОЩАЄТЬСЯ Сонце пригріва тепліше, З півдня повіва вітрець, Полечу на північ швидко — Заберу сніг, морозець. Любі діти, прощавайте! Ч уєте? Бренять струмки! Не забудьте, заховайте Для зими совги й санки! Бо на крилах з ластівками Весна-внучка вже летить! Гарно буде за квітками По полях, лісах ходить! А пролине літо й осінь, Повернуся я до вас, І настане знов веселий Із сніжком забави час! Н. Наркевич Кобзаря бігали між талами, ховалися, шу кали на березі річки камінчиків, бігали на високу гору, що була поблизу, а коли тато дозволяв, сі дали на молодих коників з їхнього табуна та й летіли назустріч вітру з веселим посвистом та гиком. Приходив вечір. Зтомлені діти при бігали до шатра спати. Там знахо дили свою вечерю: пінистий паху чий кумис**) та шматок свіжого ячмінного коржа, що спекла їх матуся. Діти не вередували. Вони чули себе щасливими коло своїх батьків у просторому вільному степу. Але одного вечора вони прибі гли до матері дуже стурбовані. Наперебій кожен поспішав розпо вісти матері новину. — Знаєте, мамо, недалеко від нашого постою живуть уруси. В них велика хата. Там високі стіни й навколо вали, а по них ходить дядько з рушницею. Хто живе в цій хаті? Як би можна було «війти подивитися? Мати серіозно сказала: — То фортеця, діти. Там уруси **) Кумис — кобиляче молоко, яке пють степовики: киргизи, калмики. тримають своїх злочинців. Ви кра ще не підходьте близько, щоб ча сом чого не трапилося з вами. — Е, ні, .мамо, то не всі там зло чинці, ---- відповів Тангіз. — Я ба чив там одного разу чоловіка. Він сидів на валу. Я сховався в буряні та стежив за ним. Він, видно, хво рий був, так поволи йшов. Тоді сів, оглянувся навколо, витягнув з ха ляви олівець і папір, зовсім такий, як, памятаєте, ми бачили в місті в одного пана, а тоді став писати. Пише, а з очей сльози пливуть,, обітре їх та й знову пише. Хто б то міг бути? — закінчив хлопець. — А може він голодний був? — несміливо додала чорнокоса Кай са. — Знаєш, що? Другий раз ми підстережемо його та запитаємо, чого він плаче. А як би ви, -мамо, дали нам трохи кумису й хліба, то ми б його почастували. Мати замислилася. — Хто його зна, діточки, все може бути. Старий Ганиз колись оповідав, що багато тепер до Ор ської фортеці привезли невинних людей. Нікого вони не вбивали, нічого не крали, тільки влада ними незадоволена. Може той невільник ні в чому не провинився теж... кра ще все таки не ходіть туди, щоб якої біди не трапилось, — сказала вона. Та малий Тангіз ніяк не міг за спокоїтись. Другого ранку, ледве сонце зійшло, він був уже на тому самому місці. Та дарма, нікого там він не побачив. Тільки з фортеці долітали згуки тарабану та різні вигуки: „Раз-два“, ,,.р-равняйсь“. Десь засурмила труба. Знову все затихло. Вязень не 'Прийшов. Ма ленька Кайса підбігла до Тангіза та потягнула його рукав: —- Покинь, Тангізе, бачиш він не прийшов. Ходім до річки! Я там знайшла гарні камінці. Неохоче покинув своє місце Тангіз. Він дуже хотів ще раз по бачити таємничого вязня, що так плакав тоді, сидячи на камені. Проминув тиждень. Кілька разів прибігали діти на те саме місце та таки нікого там не побачили. В не- Малі друзі Кобзаря Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
