Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
м. м* Жіноче питання (Із спогадів про Гуцульщину) Читаючи Стефаникову біогра фію, зустріла я там згадку про др. Вацлава Морачевського та його дружину-українку др. Софію О- ку н ев с ьк у - М о р ач е в с ьк у, з якими Стефаник познайомився в Кракові. В автобіографії Стефаника наве дені були такі слова: ,,Вони при їхали із Цюріху, обиДзоє високо освічені і я від них користувався IU И ро К и М Є'В р 011Є ї З'М о м “ . І зараз же чомусь мені Жабя нагадалось. Чому ж саме Жабя? — подумаєте. Яке ж бо відношен ня може бути між Жабям і Крако вом" чи Жаб ям і Русовом, -місцем народження й перебування Стефа ника. А однак є таки, бо ж саме до Жабя 'приїжджав рік-річно на літні вакації той же самий д-р Мо- рачевський, тоді вже професор у- ніверситету. Можна було йото ба чити, як день-у-день ходив верха ми — тільки вже не зі своєю дру жиною др. Софією Окуневською (вона бо вже покійна тоді була), а з якоюсь „грабіною". Обидвоє високі, худі, в білих од ягах. Він завжди йшов уперед, а вона кіль ка кроків за ним. :На моє здиву вання, чому вони не разом ідуть, наша сусідка-гуцулка сказала: — А єк же мають іти? Та же так має бути, що газда йде вперед, а газдиня за ним. — А чому нічого 'не говорять до себе? — не здавалась я. —• Та що мають повістувати?! Ади, усе вже собі сказали та й мають спокій... Приїжджав туди теж і син д-ра Морачевського — такий же висо кий і' з такою ж бородою, як у батька. Різниця була лиш та, ще батько -був поляком, а син укра їнцем, 'мати бо виховала його в у- країнському дусі. Одружився теж з українкою. На жаль, помер у молодому віці. І ще тому нагадалось Жабя, що жив там друг Стефаника з юних лігг —■ др. Яків Невестюк. Досі ми знали Стефаника тільки з його не- перевершених новель, а в Жабю мали нагоду почути від Невестюка дещо більше про життя-’буття письменника і то не лиш із поваж ного, але й з веселого боку. І тому то при згадці про Стефаника, за раз же зязляється в гіамяті висо ка, кремезна, вродлива .постать д-ра Невестюка — Стефаниково- го друга. І саме про нього хочу накреслити кілька слів. Може то му, що був такий близький до Стефаника в юних роках, а може, що був талановитий та 'з блиску чими й скорими наче блиск меча, думками, —- чи -може вкінці тему, щоб зазначити, як дивно й нероз гадано укладається деколи люд ське життя. Не можна ж згадати д-ра Невестюка, не згадавши Жа- бя, і навпаки. Жабя бо і д-р Неве- стюк -це ж була нерозривна ці лість. Найяскравіші1 звичайно бувають перші враження. І тому то оті пер ші враження з нашого побуту в Жабю залишились наче живі в мо їй памяті. Ми з чоловіком, молоді щ© тоді, прибули до Жабя на по стійний побут. Одного дня вранці, взн'зши за руку свою доню, вибралась я на закупи до 'крамниці. Йшли ми до рогою понад Черемошем, очаро вані прегарним краєвидом. Ліво руч Синиці синіли. З оповідання чоловіка знала я вже, іцо саме під Синицями живе Петро Шекерик- Доників. (Пізніше мали ми нагоду бути в його гражді, а Параска Шекеричка, вродлива Шекерикова дружина, гостила нас у своїй, взірцево на гуцульський лад ула штованій, хагі. Мали ми теж на году бачити й доволі велику Ше- к е р и к о в у біб л і о т е к у). Черемош срібною стрічкою вив ся поміж крутими берегами, ма ючи по боках свіжо нанесені 'валн з каміння — сліди по великій по вені, яка трапилась саме в перших днях нашого побуту в Жабю. Тоді то Черемош не був цією срібною лентою, а непереможною стихією. Він шалів, казився і рвав усе, що лиш зустрів по дорозі. Не лиш ве ликі бервена та вирвані з корін ням ялиці, але навіть гуцульські хати брав на свої дужі каламутні хвилі та й ніс у світи. Ось вже недалеко кооперативна крамниця, приміщена в хаті Ше- керикового тестя — Гапчука, що так дуже обличчям своїм нагаду вав мені Стефаника. Саме набли зились ми до тієї крамниці, як над 'їхав верхи якийсь старший добро дій. Миттю зіскочив з коня та при вітав нас. — Не треба вам, шні, казати, хто я, бо й самі певно знаеге, так, як я :знаю, що- ви дружина мого молодого колеги по фаху. Куди ж це .ви так раненько поспішаєте? — Та йду до крам'ни.ці. Та -й до мясара за мясом треба поступити. Ага! ,,І ходив я щоранку до фляйш1біанку .по фляйш до мена- жу“ — засміявсь. — Але ви, докторе, мабуть до схід сонця встали, що оце вже вертаєтесь звідкілясь. — Та, правду кажучи, не вста вав я, бо й зовсім таки не лягав усю ніч трудився. Помагав там од ному „фай'но'му іл є г ін и к о в і “ на цей світ дістатись. Гай-гай! Пруться люди на'цей грішний світ, наче до раю якого. Якби те знаття вперед, що потім, то сиділи 'б і рипалися б. — Ну, і як же, помогли? — по сміхнулась я. — Авже ж 'поміг! 'Кажу вам, ле гінь хоч куди! Так і 'простягає вже руку за -бардкою. А це доня ваша? Золотоволоса така! Як див люсь на отаких малих дітей із зо лотими кучерями, завжди нагаду ється мені мій молодший син, як маленький був. Такі ж самі золоті кучері були в нього, наче в дів чинки; І враз кудись ділась притаманна йому 'веселість. — А більше дітей у вас немає? - - спитав згодом. — Та ні, немає. Вона ж водно час найстарша і наймолодша в нас. — Ага! Тільки оце єдине „жіно че питання" у вас! ■— Чому ж саме „жіноче питан ня"? — посміхнулась я. — Хіба ж ні?! Ви ж самі най краще знаєте, чому. Вам же на певне нечужі оті модні кличі жі ночої рі'знолравности. І хто знає, чи й самі ви не ,,крушили копіє" в обороні жіночих прав та й проте стували, де требй й не треба про ти „поневолення жінки" — А вже ж протестувала! — кажу. — І то дійсно, „де треба й не треба", як ви, докторе, з б о л и л и сказати.
Page load link
Go to Top