Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
іслямське суспільство. Але ми східні жінки. Це не погано і не добре. Просто ніякі батьки, що люблять свою доню, свідомо не культивуватимуть в ній рис, необхідних для лідера: твердої самовпев- нености, честолюбства, одержимости. Бо не хочуть бачити її нещасною: велика політика, як велике мистецтво — їм прийдеться віддатися цілком. Вся система нашого виховання, система нашої освіти спрямована виключно на формування з дів чинки матері і жінки. Забавки, котрі дають у ди тинстві, спорт, який для неї обирають, ідеали, котрі прищеплюють, — все в сукупності дозрілу, нарешті, дівчину може тільки здивувати, а чи морально ще чогось хотіти від життя, крім кохання та сім’ї? Само собою зрозуміле, що донька заговорила раніше, ніж син, що вона в школі вчитиметься краще від сина. Що сесії на факультеті для неї будуть легші, якщо, безумовно, вона не вибрала те, що їй не підходить, що виправдати це може хіба присутність переважної більшости хлопців... Кращі учениці і блискучі сту дентки — де вони потім? Якщо ви до тридцяти не випали назавжди з поля зору, значить, щось дуже не встигли — чи то заміж, чи другий раз, розумніше, заміж, чи стати матір’ю. Та чи багато таких, які ”не випали”, знає кожний з нас? Маленька людина, народившися жінкою, вже отримала від суспільства свою частку долі. У двад цять вона буде прагнути виглядати сексуально. У тридцять — бути заміжньою. У сорок — утримати його. В п’ятдесят — не залишитися самій. Далі — немає. Так де ж Україна — на Заході чи Сході? Хіба ж ми тільки поза політикою? Ми поза істо рією. Перевірте — відкрийте підручник. Не пощас тило навіть побути монархією. Де ж наші жінки? В науці їх явно немає. Якщо не ототожнювати з Наукою наші кандидатські дисертації. В науку якось взагалі не йдуть ті, кому є що сказати. Може, при ходять, а потім забувають. Не їх вина. Академія Наук була й лишається розкішним вольєром для чиїхось дочок. Чиста робота з ненормованим часом. Це означає, можете працювати день, за ним — ніч, а можете не працювати взагалі. Несправедливо тільки думати, що розумних туди не приймають. Приймають, але на те вони й розумні, щоб не йти. З того не проживеш. Робота, котра не прогодує сім’ю. За великим рахунком, вона взагалі ’’професійно неспроможна” — ні квартири, ні платні, ні зв’язків, ні пошани, ні користи для оточення. То зрозуміле на початку, і гірке наприкінці. Може, жінки в мистецтві? А воно у нас, правда, є? Тоді варто пошукати на жіночій сторінці щоріч- ника-альманаху. Може, в літературі? Є. Головне лише — не писати нічого, крім віршів. Й були. Та ж жорстокий ти, світе, жінці до її генія — суху руку. Чи невидану для посмертної слави вдачу — померти від туберкульози в двадцять чотири. Страшно народитися жінкою. Тепер — зовсім страшно. Полчища вчительок. Злиденні, спустошені, переважно примітивні жіночки, ладні перекусатися за зайву академічну годину чи за директора. Вони бояться віддавати дітей. Врешті- решт, ну колинебудь щось зможемо зробити для цієї нещасної жіночої інтелігенції, крізь руки якої про ходимо в життя? Полчища інженерів. Найбільш їм підходить со- ціялістське слівце ’’різночинці”. Леґіони жінок взагалі безмовних. На полях, на молочних фермах та текстильних фабриках, на трам вайних лініях і хемічних заводах. Матеріяльна наша робоча сила. Рабська сила усього суспільства: їх можна не по-жіночому використати, їм можна менше платити, вони менше п’ють, не прогулюють і не страйкують. Є тільки одна упривілейована верства нашого жіноцтва — в торгівлі. Навіть у сільських жінок- продавців є дещо особливе. То гандлярське особливе можна відчути навіть у спільній черзі — як дихають вони презирством і демонструють своє терпіння. Через них, здається мені, наша інтелігенція стала соромитись вдягатися у чорні шкіряні пальта. Символ специфічного достатку. Бог із ними. То кого ж таки прагнемо вивести на політичну орбіту? Того, кого там тепер нема. Немає авторитету — ні чоловіка, ні жінки, ні в політиці, ні в церкві. Колишній комуністичний офіціоз, що розбавляв колись жіночими вкрапленнями свої делегації, тепер не переймається тим. То не гірше. Повинен пройти час, аби у суспільства зникла уява старої бойової подруги, партійної галушки сімде сятих. У нас з’явилося стільки партій. Але й там жінок майже нема. Бо головне в них — не інтереси тієї чи іншої верстви населення, а темперамент їх лідерів. Самих партій маємо більш, як верств, що свідчить не про те, що вони віддзеркалюють народні настрої, а про те, що маємо забагато ватажків середнього ґатунку. їх програми до подиву схожі між собою і носять чисто декляративний характер, бо за всіма гаслами відсутня чітка програма розбудови держави. Створення її, бо залишається сьогодні паперовою. До якої б сфери ми не звернулися — хіба маємо обґрунтовану надію вистояти. Ані в економіці, ані у військовій справі. Навіть в ідеології не маємо ні загальнонаціональної ідеї, яка б згуртувала й підняла дух народу, ані окреслених національних інтересів. Більше року, як проголошено незалежність. Ми й досі висимо в повітрі і залежимо від коливань у ньому. До речі, чи не Леся Українка ще поперед жувала, яка небезпека чекає на народ, що отримав с »боду в дар, а не здобув у боротьбі. Маємо таки власних пророків. Випадковість дала Україні другий в цьому сторіччі шанс відновити свою державність, НАШЕ ЖИТТЯ", КВІТЕНЬ, 1993 З
Page load link
Go to Top