Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
На Поліссі існують цвинтарі, на яких є поховання без хрестів. На могилі покійника лежить ’’наруб” чи ’’приклад” — грубо обтесана дерев’яна колода або камінь чи складена в зруб "хатинка”. Старші люди, зокрема на Рівненському Поліссі, і нині просять дітей покласти після їхньої смерти на могилу такий "наруб” чи ’’приклад”. Тільки на Поліссі ми можемо від живих свідків записати обряд "Одруження колисня” (14 вересня, на день святого Семена, побутував обряд освячення вогню, який вперше запалювали, щоб починати хатні роботи — м’яти коноплі чи льон, прясти, чоловіки могли починати майструвати щось з дерева). На тому ж Рівненському Поліссі, в с. Сварицевичі, нам по щастило ознайомитися з обрядом ”Куст”. На Трійцю, Зелену Неділю, наряджають най кращу дівчину в селі у вінки з зелені і водять від хати до хати з піснями-вітаннями господарів (як під час колядування чи щедрування), бажаючи їм всіля кого гаразду: А ми були в зеленом у лісі, Н арядили Куста з зеленого кльону, В ийди, го спо д а р ю , з нового п о ко ю , Дай К усту хоч півзолотого. Господарі обдаровують Куста гостинцями. Ко лись було три Кусти: дитячий, дівочий і жіночий. В той час, коли водять Куста, старші люди йдуть на могилки відвідувати покійних рідних, несуть зі собою клечання, частування і оплакують їх: Ой, мій Іваночку, як же ти там пож иваєш ? Чи бачиш ся ти з ро д ино ю ? Та з яки х д о р іг тебе виглядати, сподіватися? На Поліссі ще й нині майже повністю зберігся обряд весілля, похорону, хрестин, виряджання в армію, там можна записати прекрасні веснянки, купальські, петрівчані пісні, леґенди про русалок, водяника і лісовика. Більшість календарно-обрядо вих і родинно-побутових пісень одноголосі, проте виконання їх місцевими людьми звучить як багато голосся (архаїчна форма співу). Дитинством поезії можна назвати поліські вес нянки: Забрала вода всі луги, Рано ми, рано, всі луги. О дна куп о й ка зосталась, Рано ми, рано, зосталась. На тій куп о й ц і зозуля, Рано ми, рано, зозуля. Кує зозуля по весні, Плаче д івчина по росі, Рано ми, рано, по росі. Мова поліщуків зберігає багато пестливих слів: ’’купойка”, "дівчинопойка”, ’’квітойка”, давньоукраїн ські слова: "тук” (сало), "тузень” (разок намиста), ”ковч” (верстат для виготовлення сукна), ’’стебка” (комора для зберігання овочів), "кліть” (комора для зберігання збіжжя, одягу) і т. п. Продовжують жити традиції народної кухні і медицини. Ще перед самою чорнобильською катаст рофою, недалеко від електростанції, було (тепер поховане) село Крива Гора. Там жила народна лікар ка баба Хима, до якої їздили за зціленням навіть хворі лікарі з Києва. Лише на Поліссі, в окремих районах, через малу кількість орної землі, є лісгоспи, а не колгоспи. Це особливо благодатні місця для відпочинку. Треба сказати, що за розмірами територія Полісся дорівнює кільком таким державам, як Бельгія, і тягнеться воно від кордону з Польщею аж в Сумську область. За природними умовами, історією, народною культурою воно неоднорідне, проте все Полісся, як вже було сказано, мало і має сповільнений суспіль ний розвиток. Маємо Волинське або Західне Полісся (північні райони Волинської та Рівненської областей), Центральне або Середнє Прип’ятське (басейн При п’яті, Житомирське, Київське Полісся), Лівобережне або Східне (Чернігівське). Дослідники народної куль тури виділяють і Південне Полісся, яке доходить аж у північні райони Хмельницької та Тернопільської областей. Щоправда, через багато причин тут тради ційна культура почала швидше руйнуватися. Поговоримо детальніше про втрати народної культури Прип’ятського Полісся, яке зазнало най більшої радіяції, має так звану ’’зону відчуження” — це в радіюсі тридцятикілометрової території, біля електростанції, яка високо загороджена колючим дротом. Там, на превеликий жаль, живе ще понад дві тисячі осіб. В основному це люди, які дуже прив’язані до своєї ’’малої Батьківщини”, як вони самі кажуть. В інших районах України для них і ліс не такий, і земля не така, і сонце не так світить. Пригадаймо вірш поета-поліщука Дмитра Фальків- ського: О черет мені був за ко л и ску, В болотах я родився і зріс. Я л ю б л ю с во ю хату поліську, Я л ю б л ю свій зам ріяний ліс, Щ о там тр о п іки , д и кі пам паси, З а гляніть-но у пущ у до нас, Я віддав би за неї відразу І Урал, і Тібет, і Кавказ. За зоною "відчуження” (у ній 55 сіл захоронено і підлягають захороненню) іде зона "відселення”. Це дуже велика територія, майже вся північна Житомир щина, з якої так повільно відселяють людей. За особливостями народної культури Прип’ятське По лісся має багато спільного з усім Поліссям, проте має й свої. Це древлянська земля, яка донесла до наших днів традиції народного будівництва часів княжої доби — хати, господарські будівлі, вітряки, кузні, церкви, збудовані з кружляка або тесаного 12 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ, 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
