Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2025
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
спаралізовані, тратили живе чуття до живих по треб рідного народу і вимог сучасності, забива лися в мертву і навіть науково безплодну ста ровину, як Петрушевич, марнували свій талант, як Микола Устиянович та Гушалевич, або ки дали рідний край і йшли туди, де їх внутрішнє роздвоєння хоч почасти могло бути коли не усунене, то заглушене (Головацький і многі ін ші ренегати, останній Ю. Яворський)” Написана 83 роки тому, стаття Івана Франка більше, окрім публікації в ’’Літературно-науковому віснику” в 1905 р. не передруковувалася. З огляду на її актуальність сьо годні, подаємо її в надії, що тут порушені питання спонука ють читачів ’’Кафедри” до роздумів і бажання відгукнутися. Щойно був зроблений цей невеличкий коментар, ще го тувався другий випуск ’’Кафедри”, як з статтею Івана Франка — "Двоязичність і дволичність” познайомився Ва силь Галич і запропонував свій відгук на неї, а вірніше, статтю з приводу праці Івана Франка, яку й подаємо. ВАСИЛЬ ГАЛИЧ ІНШОМОВНІСТЬ: ОМЕРТВІННЯ ДУХОВНОСТІ Чому рідна мова найкраща, чому її не може замі нити жодна інша, чому відмова від неї призводить до духовного зубожіння, навіть драми індивіда? Людина — творіння природи, конкретних при родно-кліматичних умов, у яких вона живе віддавна і які становлять її національну територію. Оскільки національна територія має в цілому індивідуальний характер, то в цій особливості вона проявляється і в духовному народу та окремої особи — у своєрідно сті мови, психіки, світобачення і т.ін. В цьому взаємозв’язку й полягає розгадка визна чальної ролі саме рідної мови в гармонійному роз витку індивіда і народу загалом. Будучи інобуттям тієї ж природи, що й духовний комплекс народу, рід на мова містить абсолютний набір засобів для його вираження. Між нею, мовцем та його духовним сві том існує, таким чином, повне взаєморозуміння. Коли ж індивід переходить на чужу мову, то при цьому він міняє лише засіб вираження своєї духов ності, а сама вона як така залишається без змін. Тут і виникає конфлікт несумісності запозиченої мови з духовністю індивіда, як явищ різних сфер. Ситуація нагадує ’’взаємини” двох іноземців, котрі не можуть порозумітися між собою, хіба що один, скажімо, француз, заговорить по-німецьки, тобто на мові співрозмовця. Але при цьому він уже втрачає свою мовну суть і стає в цьому відношенні німцем. Така глибинна особливість закономірностей природи. Кожен її об’єкт своїм змістом може перехо дити і переходить в безконечно різні форми, але при цьому він втрачає свої попередні властивості і стає носієм суті ’’об’єкта прописки”. Перетворившись у пару, вода втрачає свої влас тивості. "Заповіт” Шевченка, перекладений китай ською мовою, вже ”не розмовляє і не розуміє по-ук раїнськи”. Будь-який автор, твір якого перекладено мовою, якої він не знає, не може прочитати і навіть опізнати свій витвір. Цій закономірності підпорядкована і духовність індивіда, який повністю перейшов на іноземну мову, навіть споріднену. Маючи інший характер, цілком, іншу природу виражальних засобів, чужа мова не просто спотворює інородну для неї духовність інди віда, як вважається, а повністю нівелює її особистіс- ну суть. Вона тут же наче робить китайський пере клад ’’Заповіту” Шевченка, не давши йому й хвилини побути у барвах рідного слова. Згубність такої операції очевидна. Встановлю ється своєрідний окупаційний режим, в умовах яко го чужа мова постійно і абсолютно грабує духовні цінності і тут же вивозить їх за кордон. У внутрішньому світі ’’окупованого” виникає по стійний духовний дефіцит. Він вимушений перебива тися лише тими цінностями, що потрапляють до ньо го із зовнішнього світу. Звідси його жадоба до пе реймання чужих культурних цінностей — музики, лі тератури, мистецтва, одягу, інтерес до яких пере важно дилетантський. Він же сам духовно безплід ний, безликий, весь у сфері передусім матеріяльних інтересів. Причому, в глибині душі байдуже ставить ся як до батьківщини запозиченої мови, так і до рід ної землі. Слід підкреслити, що і духовність не залишаєть ся пасивною в цьому конфлікті. Вона, в свою чергу, мов паяца, розмальовує чужу мову всілякими акцен тами, невластивими їй мовностилістичними кон струкціями, карикатурним вживанням значення слів і т.д. Розмаїта палітра анекдотів, побудована на особ ливостях ’’російської” мови в устах національних меншостей, особливо з числа азіатських народів, — переконливе цьому свідчення. Сучасний стан російської мови — це наглядна картина спотворення її національними особливостя ми духовності, які вона покликана виражати як засіб інтернаціонального спілкування. В контексті викладених міркувань ясно просту пає визначальна роль гармонії рідної мови з духов ністю і в психологічному аспекті, а тим паче для натур непересічних. Як глибокодушно зауважує 2 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1989 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
