Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2025
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
звільнив д-ра, якого ми наіменували водним капіта ном св. Іванської виправи на човні. Великий кошик свіжо спечених пиріжків скоро спорожнів, молоде товариство вирушило на ріку. Шлюза співала свою одноманітну пісню, а під ста рими вільхами у шуварах чорніла ’’крипа”. Знавці веслярства сідали перші, над тихою водою загомо ніли молоді голоси. Іванка затягнула несміло ’’Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівча косу че ше...”, до неї долучилося дзвінке меццо-сопрано Ґе- ни і пісня підхоплена товариством поплила за чов ном... Я сиділа на перелазі, а невідлучний д-р Д. роз казував про широкий Дніпро, красу Чорного Моря, маєстатичні сходи у пристані Одесси. На розбурха ній воді хиталися, мов зорі, білі й жовті водяні лілеї, наче дивувалася чому ті непрохані гості вчинили такий гармідер. Івась хотів конечно сідати в човен з Манюхою, але він великий, а вона маленька, як установити рів новагу? В пригоді став Жучок, наш песик. Він звик до човна і води! Люба висіла з човна з наруччям пишних водяних квітів. Понеслося меланхолійне ”Гей на Івана, гей на Купала”, і ми кидали їх у воду замість вінків. Загаче на шлюзою вода стояла майже нерухомо. Доля не хотіла зрадити своїх таємниць. Заворожені квіти не плили під хату ”де живе милий”.... Гена і Богдан не хотіли користати з нашої при стані, вирішили під’їхати аж до шлюзи. А там висо кий очерет вкрив берег, і тяжко було присунути чо вен близько до суші. Доктор підбіг, потягнув за пе ред човна, щоб підтягнути його на сухе, та, в очереті (чи може за окулярами) не побачив, що берег не плоский, човен перегнувся і розмріяна пара поле тіла, як двоє галушок, у воду. Щастя що вже добре потемніло і старша Генерація не спостерегла пере моклих ’’потопельників”. Та ранком, оглядаючи су конку Ґени, мамуся довго воркотіла про ’’нарваних” молодих людей. Ранком встав свіжий, пахучий, повний пташи ного гомону. На приходстві заметушилося. Пасту шок Гриць доставляє свіжих полін до ненаситної печі в кухні. В їдальні приготований стіл до сніданку старших достойних гостей. Молодь снідає на затіне ній диким виноградом веранді. Запах пареної кави вертить у носі. Дивуюся, як можна міняти свіже гаряче молоко на гірку каву! Загальна увага звернена того ранку на Ґену і Богдана: як себе почувають після несподіваної ку пелі? Івась, пристрасний курець шукає папіросок, а Манюха, пластунка, виголошує протинікотинову до повідь. Стежкою від річки, з рушником на шиї надій шов доктор. Як звичайно приніс із собою повно галасу. ’’Ґалянтно” поцілував Ґеню в ручку і пере просив за ’’аварію”. ’’Йдіть удобрухайте маму, а я з Богданом готова на всякі пригоди”! Богдан засіяв від щастя. Штіф прийшов до сніданку з таємничою міною і сонником в руках. Математичний геній, ри сує скомпліковані мотори (його студії — машино-бу- дівельна техніка), а проте уважає щоб не стати ран ком лівою ногою з ліжка, надслухує звідки скрегоче сорока накликуючи гостей, як не йде карта, обер тається тричі з кріслом, не згадує вже війни з кота ми, щоб не переходили дороги, а розбите горнятко і розсипана сіль, то напевно злий знак! Високий майже на два метри поклав свою ’’лапу” мені на ра мено і шепоче: ’’Швестерляйн (любив закидати з ві- деньска) — Швестерляйн (звертався так все до ме не, бо не мав сестри, тільки шість братів) будь нині обережна і то дуже. Я мав дивні сни, і все крутилося довкола тебе. Болота і сніги, мурашки і оси, валки поїздів і кораблі на морі, та все з тобою Жучок. Заглядаю в сонник, та одно суперечить другому. Поїзди віщують далеку дорогу, сніги добру новину, але болото і оси — неприємності і прикрощі....” ’’Але там був Жучок, а песик то вірний приятель”, закінчи ла я із сміхом його ворожбу. Авдиторія була роз чарована. Наставились слухати сенсаційну сонну історію, а тут нічого конкретного, нічого цікавого. На дзвінниці озвався з повагою великий дзвін, задзеленькали два менші. Товариство вирушило до церкви. Штіф докінчив снідання. Служба Божа від бувалася на дворі, престіл у відкритій каплиці біля церкви. Вірні у затінку під старими липами побожно зідхали і обмахувалися зеленими гілками від комах. Красномовний отець декан вийшов на підвищену проповідальницю, як тут у фіртці від городу появив ся Гриць: ’’паннунцю, ходіть скоро, панич Стефко кличуть”. Ховаючись дискретно поза кущі я вийшла за церковну огорожу. ’’Хтось хорий, горить чи що? — Бджоли, рій вийшов, нема нікого паничеві помогти”. Стефко з дротянкою на голові приставляв драбину до високої вишні, бджоли спокійно бриніли осідаючи на довгій галузці. Поки я приладила кро пило, куриво, скриньку, відчинила вулик, галузка ви глядала як грубий бронзовий рукав. ’’Поспішися, щоб нам не втекли — тримай куриво, я покроплю, подай скриньку і мітелку”. Штіф легонько стряс ’’зо лотистий народ” у скриньку і обережно злазив з драбини. ’’Думаю, що матка з ними, гарний рій, шко да якби пропав”. Рештки бджіл, якісь задні стежі крутилися довкола мене і раптом щось запекло мене коло ока. ’’Стефку, болить”. — Він махнув головою в напрямі хати, а сам з повагою поніс свою здобич до нового вулика. Я прибігла з зойком до хати. Тітка витягнула жало, приклала зимні ножі і мокрі рушни ки, та поки скінчилася відправа в церкві очі підпух ли, ніс почервонів, я нічого не бачила... Малі брати бігали із сміхом довкола мене: ’’Виглядаєш як гар буз”. Пропав мій празник! Заплакана, обкутана ком пресами сиділа я в дитячій кімнаті. Приїхали із су сіднього манастиря Отці Василіяни. Шкільний това риш тата О. Манько мусів усе перевірити, всіх нас ді тей. ”А деж матурантка?” — хтось запровадив його до.мого кутика. Веселий дотепний, на кожну ситуа цію мав відповідний жарт, сміючись заспівав: ” 1 на носі Гульку має і на ніжну налягає...” Я розплакалась ще гірше. ”Не журися, будуть очі кращі, до весілля загоїться” і погладив мене заспокійливо по голові. Гості з радістю віталися, дівчата розносили закуски, веселий гамір наповнив хату. Ніхто не мав часу для Докінчення на ст. 23 ’’НАШЕ ЖИТТЯ", ЧЕРВЕНЬ 1989 19
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
