Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
АЛЕРГІЯ Міра Гармаш Олена пробудилася серед ночі. Здаля доноси лися далекі грохоти грому. Надходила буря. ’’Від луння далекого грому — добра назва для збірки поезій або краще, роману” — подумала вона. Не дивилася котра година. Вона вже деякий час будить ся біля третьої-четвертої ранку. Не грім збудив її, а зовсім прозаїчна причина: свербіння рук. Якась алерґія. Але від чого? їй здавалося, що це від пома ранч. Потім, що від цибулі, часнику. Виключала їх із своїх харчів. Алерґія незалежно від того то щезала, то появлялася. Перепробувала вже Бог зна що. Не- раз зумисне їла те, що мало б їй пошкодити, а воно не шкодило. Піти до лікаря? Таж там дадуть їй яких шістдесят застриків, а вислід буде: ”У вас алерґія до ратиць тапіра, кори евкаліпта, шерсти панди”. Краще так, як вона випробовувала. Встала, намастила руки цинковою мастю. Це, правда, усування симптомів, не причини, але ж хто знає причину? Перестало свербіти, заснула. Приснилося, що приїхала додому. До того дому, що вже домом не є. ”Бо я дома і тут, бо я дома і там, і не дома ні там, ані тут”. Ось вона у своїм місті сто їть перед будинком, з якого вийшла у сніги 1944 ро ку, щоб ніколи не вернутися. Перед домом на горбі — старезна липа. Ще більша як тоді. Колись дітьми Олена з братом і сестрою ледве могли її обняти. А нього до паломника, що шукає рівноваги у шепоті струмків, на тихому ставі з лілеями, в тінистих альта- нах з пахучого дерева. В парку стоїть японський павільйон для чайних церемоній, гончарня для виробу тонкої порцеляни та павільйон японського мистецтва й ремесла при бра мі. У цьому павільйоні виставлені багаті колекції картин японських мистців, японської графіки і шов- кодруків, модерної та традиційної скульптури і пор целяни, багата колекція японських ляльок, розкішне весільне кімоно з ручно-тканого брокату зі взорами колісниць і журавлів, що означають в японській сим воліці довге і щасливе життя. Коси паперових жу равлів звисають по стіні при виході. Ці коси виплела дівоча дружина в дорозі з Японії на турнір коши- ківки в Австралії. ’’Senba Zuru” (тисяча журавлів) ви писаний на стіні їхній привіт. Кажуть, що у війні, ко ли хлопці пішли на фронт, кожна японська дівчина шукала по святинях віруючих спроможних помогти їй сплести тисячу журавлів, щоб запевнити щасливе повернення коханого з війни. Всі експонати в мистецькому павільйоні подаро вані окремими японськими фірмами, трестами, елек- трівнями, професійними спілками, студентськими та товариськими клюбами і приватними людьми на знак миру і приязні. Дерев’яний цебер для церемоні- яльного ритуалу в честь поляглих воїнів подарувала японська спілка ветеранів-інвалідів. ’’Senba Zuru” RSL! тепер? Біля липи гурток людей говорить російською мовою. Защеміла душа: ’’Скільки їх тут, цих зайд?” А липа шелестить, наче каже: ”Я вже неодно пережи ла, неодно бачила, переживу й це”. Олена ввійшла в будинок. Якже все змінилося! Сходи поламані, скрізь повно диму цигарок. Хоче віднайти своє ко лишнє мешкання, а його нема. Це вже не житловий будинок, а якийсь заїзд. Боже, Боже, яка неохай ність! Он сидять якісь типи, п’ють горілку, курять. Олена ходить по поверхах угору і вниз та думає: "Правду писав Золя: ’Не відвідуй місць свого дитин ства, бо розчаруєшся’”. Раптом назустріч їй іде якась жінка, одягнена зовсім як за передвоєнних часів, во на наче пізнає Олену й каже: ”Ви можете тут повече ряти й переночувати, як маєте атестат”. ’’Атестат — дивується Олена — на нічліг? Що це значить?” Тоді здає собі справу, що не має ніяких документів, ні грошей. Де ж буде ночувати? Докучає голод. їла ще як уранці. Блудить закуреними коридорами, не знаючи, що робити. І раптом — очам не вірить. В одній кімнатці при столику сидить її ... мама. Мама тут? Що ж вона тут робить? Ми ж разом виїхали. Во на давно померла. Та ні, це мама. Така як тоді, тільки блідіша. — Мамо! Оленко! — впадають собі в обійми. Мама починає голосити: ”Ой, ой, ой!” "Тихше, мамо, люди зглядаються, нащо того?” В тому моменті мама круто повертається й відходить. Олена біжить за нею, але вона щезла поміж людьми. Яке почуття утрати! Яка розгубленість! Що робити? Що робити? І Олена пробуджується. Цим разом таки від бурі. Б’ють громи, небо протинають спалахи блискавиць. Подушка мокра від сліз. Це Олена плакала крізь сон. Уперше за яких п’ятнадцять літ. Здавалося, відколи помер її брат Микольцьо, закостеніла. Ані плакала, ані сміялася. Він був останнім з її рідних. Батьки по мерли давно. Потім повдовіла й померла сестра. А тоді він, її улюблений брат. Обоє молодші за неї, обоє бездітні. Микола був одружений з німкенею й по його смерті вона вернулася до свого містечка в Баварії. Там вийшла заміж удруге. Має донечку, часом пише, посилає знимки. Це все, що лишилося з великої колись сім’ї. Тепер Олена сама, живе в ста речім домі. Така іронія: вона, найстарша, пережила молодшу сестру й брата. Не вийшла заміж. Її Ярему, синьоокого, стрункого, забрали большевики й слід за ним пропав тоді в сороковім... І знову це прикре почуття утрати й безнадії. Жаль за Яремою, за бра том, за сестрою Марійкою, за батьками, головно за мамою. І ... жаль до мами. Бо мама ніколи не була справжньою матір’ю. Мама все скидала на бабуню. Сама лежала на канапі з книжкою або малювала. Дітьми не дуже цікавилася. Олени особливо не лю била. Може тому, що Олена ’’зіпсувала” їй мистецьку кар’єру, народившися. Олена проплакала до ранку. Алерґія у неї щезла. Вона догадалася: це було психосоматичне явище. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1989 21
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
