Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ПИСЬМЕННИКА БОРИСА ОЛІЙНИКА І ЙОГО ЗЕМЛЯКІВ, ЯКІ ВОЮЮТЬ ЗА ПРАВДУ Шановний Борисе Іллічу! Прочитавши Ваш виступ на 19 партійній конференції у Москві, хочу поздоровити Вас з цього приводу. Декому може здаватися, що хвальба з цьо го боку океану однозначна з одобренням всього, що Ви сказали, для декого навпаки — ’’гріють собі руки” з Вашого виступу. Це для мене малосуттєве. Ви сказа ли те, що треба було сказати, і за це честь Вам і сла ва! Але пишу Вам з іншого приводу — відносно пи тання, про яке Ви не говорили у Москві: якою може бути розв’язка цих болючих проблем, зокрема руси фікації України, проблеми, яка турбує всіх нас. Ми уважно слідкуємо за виступами Вашими й інших членів СПУ, за листами до редакцій журналів і газет в Україні і бачимо, наскільки це питання болюче для всіх, навіть для нас, які живуть далеко за межами України. Бачимо жахливий стан і пригадуємо, як ми про це писали в минулому і як у пресі на нас накида лися, обзивали епітетами ’’зрадники”, "вислужники”, і т.д. тільки за те, що ми поспіли критикувати сталін- сько-брежнєвський режим. Нам, як і Вам, йдеться про збереження нашого народу. Ми боїмося, що прийде та чорна пора, коли ми, українці за кордо ном, будемо єдині на світі, які, ще сяк-так розмовля ють рідною мовою. Але, мабуть, найбільше лютує партапарат те, що ми не тільки критикуємо їх з приводу асиміляційної політики, але й зазіхаємо на ’’найдорожче" — на від окремлення України від СРСР. Так, ми — за самостійну Україну. Ми переконані в цьому і будемо обстоювати право нашого народу вибороти українську державність. Давайте, Борисе Іллічу, логічно доводити до кін ця. Якби була Україна самостійною 70 років тому, чи був би голод 1932-1933 років? Чи була б нині потре ба споруджувати у столиці пам’ятник жертвам цієї жахливої трагедії? Чи була б потреба шукати преріз- ні трюки на пробудження національної свідомости народу, на створення товариств для шанування рід ної мови, для скликання спеціяльних фестивалів ук раїнської мови? Залишіть ці трюки, ми живемо поза межами України і нам годиться такі штуки влаштову вати, але не в Україні. Чи в самостійній державі, у столиці, переважали б школи з російською мовою навчання? Хто відпові дає за те, що Київ, столицю нашої псевдодержави, перетворено на заповідник для всяких полковників НКВД у відставці. Перестаньмо себе дурити. Річ яс на — єдиною запорукою для повного культурного розвитку будь-якої нації є самостійне державне жит тя в умовах демократії. Хто вирішив перетворити Україну на один суцільний атомний реактор, чи нашою волею, нашим рішенням забруднено ріки України до тієї міри, що сьогодні настала криза водних ресурсів? Не дурімо себе, Борисе Іллічу, — відповідь на ці питання і Вам і нам відома. Київські невігласи скажуть зразу — ага, агітують за буржуазну Україну! Нічого подібного, хоч "буржуазна” Україна, мабуть, була б в силі наго дувати населення ще й як, і, мабуть, мати запаси на продаж сусідам. Ми не за ’’буржуазну”, ані за ’’кому ністичну” — це, правду кажучи, Ваша проблема. За Вами право рішати як жити, якою має бути економіч на система. Але без державности, без забезпечення продовження існування народу інші проблеми наби рають зовсім іншого характеру. Ви, Борисе Іллічу, самі прекрасно знаєте, що Україна сьогодні стоїть на грані лінґвіциду. Ви також прекрасно знаєте, що це не сталося за власного ба жання самого народу. Досі в історії людства жадний народ не зник з лиця земної кулі шляхом самолікві дації. Але дивлячись на Україну, сьогодні бачимо, як під ревними криками ”ура” і нудними до смерті ци татами Леніна ми дозволяємо себе нищити. Чи це нормальне явище? Київські зубри скажуть — ага, пропагують націо нальну ворожнечу, хочуть різати москалів. Ні в яко му разі! Для нас також дороге мирне, добросусід ське співжиття з російським народом, як і з кожним народом світу. Не заводім плутанини у цьому питан ні. Але не будьмо наївними при тому, не хвалімо Пе реяслава і в той же час не нарікаймо, що нині у Хар кові тяжко знайти когось, хто ще ’’балакає” по-укра їнськи. Нас болять такі явища, така сервілість і, зрозу міло, ми будемо кричати на весь голос проти зник нення нашого народу — так само, зрештою, як і Ви сьогодні кричите. Але не самим криком здобудемо порятунок, а стратегією і реальним пляном ”що ро бити”, чого кінець-кінцем, ми хочемо. Чи потрібна нам ’’національно-російська” дво мовність, яка, хочемо ми цього чи ні, буде й далі нас ліквідовувати. Може ми, врешті, доростемо і стане мо повноцінною нацією, а в мовному пляні збагнемо те, що кожний культурний народ на світі давно вже навчився: нам не потрібна штучна двомовність, яку продають нам, як писав естонець Маті Хінт у Д р у ж бі народів, лисенки від мовознавства, але культурна багатомовність, цей вищий ідеал, на який треба орієнтуватися. Щоб це осягнути, звичайно, треба стояти на твердому власному ґрунті. Скажіть, будь ласка, чому у братній Польщі, с о ц іа л іс т и ч н ій , про- ґресивній (майже під кожним оглядом, якщо судити 8 ’’НАШЕ Ж ИТТЯ”, ЛЮ ТИЙ 1989 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
